Акт перший
Сидір Воробкевич
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8
Ява 1
В млині Токарчука. Видно кіш і ін., як у млині. Збоку сходи, котрим в млин входиться. Павло сидить на лавці і плете з пруття кошики.
Павло
(співає):
Вода шумить, вода гуде,
Гнуться аж лотоки,
Прибудь вже раз, прилинь, моє
Дівча карооке!
Без тебе тут на самоті
Тяжко день збуваю,
О тобі лиш, дівча моє,
Вічну гадку маю.
У млині, у млиночку
Полюбив я дівчиночку,
Довгі, чорнії косиці,
Очі в неї як зірниці,
А губоньки то малина,
Любка моя Василина!
У млині шумить вода –
Мене любить любка молода!
Вода шумить, вода гуде,
Гнуться верболози, –
Плинуть ставком качки-утки
І ті пірникози.
І моє серце є ставком,
Уткою – дівчина,
Хороша рибка, ягода,
Моя Василина.
У млині і т. д.
В ставі води аж надто, а в млині не завізно, хоч кажуть люди: млиночок – божий дарочок. Правда, що є з него добрий пожиток. Стоїть млин, як пустий. Коби скорше піст, настануть м’ясниці, буде млива і зарібку. Токарчукові не треба і того, багач-дукар на всю околицю! Гріх пусто сидіти, золотий час марнувати. Сплету кілька кошиків і гайда з ними до міста; я вмію їх гарно червоним пруттям переплітати, то пани за ними аж рвуться, таки добрий гріш дають, а гріш нікому не вадить. На пару воликів уже собі придбав.
(Дивиться у віконце)
Ще порається, незабаром прибуде моя рибка, моя ластівка, око порадувати, серце звеселити.
Ява 2
Михайло, веселий парубок, входить сходами.
Михайло
Здоров, Павле! Сам, як чернець в келії?
Павло
Сам, братчику. При роботі не скучаю…
Михайло
А ягідка твоя де?
Павло
Сегодня ще не бачив.
Михайло
Зле, пане братчику, так близько – і не бачитись! Я би того не видержав. Крізь стіну проліз би-м і добрий день сказав би-м. А що, не завізно?
Павло
Ні, відай, людям і хліб приївся.
Михайло
Не журись, незабаром такого навезуть, що собі ради не даш!
Павло
Дай господи, на то млин, а наш питель такий, що світами шукай.
Михайло
(задумався)
Навезуть, братчику, весілля буде.
Павло
В кого, де?
Михайло
Таки тут у млині.
Павло
Що? Може, Василина?
Михайло
Ні, ні, не страхайся, але Ксеньку задумав Кость Грабчуків сватати!
Павло
Далеко куцому до зайця! Він і Ксеня? Проти неї він ще не умився. З сего тіста не буде колача! Та ба! Ксенька як намальована, а він гидкий, і на ярмарку його ні продати, ні проміняти. Ксенька твоя, вона за тобою аж…
Михайло
Кость – дука-воєвода, не мені рівня!
Павло
Хочби золотом греблю гатив, вона о нім і чути не хоче!
Михайло
Токарчук присилує, його воля тверда, як скала, я його добре знаю!
Павло
Легше цей млин з місця рушити, ніж Ксеньку присилувати. Вона не дерево, по котрім кози скачуть! Вона добра хоч до рани прикладай, але має свою волю і притім ще і свій маєточок, що по її родичах остався.
Михайло
А я, братчику, зроду хіба на лихо багатий! Не мав я ні долі, ні талану; не зазнав я гаразду на сім світі! Щоб не діждався убогий багату любити.
Павло
Не будь дитиною! Ксеня лиш тебе любить, другого – ні!
Михайло
Правда, вона мені не раз щиру любов присягала, но до серця не можна, братчику, заглянути, – ще німці до него віконця не видумали.
Павло
Вона лиш о тобі думає, о тобі співає!
Михайло
(обнімає його)
Товаришу-брате, побратиме мій дорогий!
Павло
Іди! Вона тепер в городі коло цвіту-зілля… Не чуєш, як твій соловейко щебече!
(Чути Ксенин голос, співає пісеньку)
Голосочок, як дзвіночок! Іду, біжу!
(Іде, але нараз стає)
Ага, був би-м забув. Чи знаєш ти нашого нового фештерчука, що прийшов на місце старого?
Михайло
Ні, по що мені його знати?
Павло
Я бачив один раз, як минав попри млин, ішов у Грабову, де тепер зруб.
Михайло
У Грабову? Коби так! Не вір! Забаглося пшеничному паничеві разового хліба.
Павло
(здивувався)
Говориш, а я слова не розберу.
Михайло
Послухай, і все тобі роз’ясниться. Не Грабова, тільки сей млин йому на думці.
Павло
Що його сей млин обходить?
Михайло
Про млин йому байдуже, але не Токарчук…
Павло
Що йому до Токарчука?
Михайло
Токарчук йому і не на думці, але на Токарчукову дочку він, відай, око кинув. Подобались йому, відай, дівочі чорні оченята і бровенята.
Павло
(роз’ярений)
Що?!
Михайло
Коли правди не кажу, товаришу, то най занімію навіки! Буде тому зо дві неділі, – ти в лузі пруття рубав, іду собі попри млин – от бач, хотів собі з Ксенею побалакати! Дивлюсь і очам не вірю! Стоїть твоя Василина на греблі, а коло неї паничик у сивій сурдутині з блискучими гудзиками і зеленим ковніром і так моститься до неї, наче б його спружиною всі чорти потягали! Ся біда, братчику, і не дуже вже молода! Дивлюсь, щось говорить з Василиною. Щось цікавого і смішного говорив, бо Василина реготалася; потому, як крашанка, скрасніла, кажу тобі, червона була, як той рак в окропі. Що говорили, не знаю!
Павло
Правду говориш, друже?
Михайло
От маєш! Тебе, мого щирого Павла, щоб я дурив, справедливого бога не страхався? Він незадовго в ліс потікся, а Василина побігла, співаючи, додому. Такою веселою я ще ніколи її не бачив.
Павло
Дякую тобі!
(Чути спів Ксені)
Знов Ксенька заспівала.
Михайло
Іду! Не смутися, Павле! Що-м видів, сказав, не міг в собі задержати. Може, і плюнути не варто, але знаєш, братчику, осторожний не попечеться, а сурдутова неволя вже много пакостей на світі наробила.
Павло
Спасибі.
Михайло
Будь здоров, Павле! Чую мою перепеличку!
(Відходить)
Ява 3
Павло
(сидить і плете кіш)
Добра душа той Михайло, якби міг, то і своє серце мені дав би. Зросли ми вкупці, одну біду ділили, один сухар гризли… Що в тім злого, що Василина з лісником говорила? Вона мене любить, вона всіми святими клялася, що їй на сім світі без мене ні щастя, ні долі. Я їй не раз казав, що я убогий, а вона багачка, що її батько на то, щоб ми побралися, ніколи не згодиться! Але вона мені все одної лиш піла: «Не журись, Павле, все до ладу прийде, я тебе щиро кохаю, я буду твоєю до самої смерті!» Правда, що старий чесний, но гей завзятий чоловік, хоч вогонь під ним клади, то свого не покине. Зато стара така добряниця, якої шукай… В неї ні злості, ні жовчі! Вже мова в неї така солоденька; як слівце промовить, думаєш, що хтось медом мастить!
(По хвилині)
Що той фештерчук з нею говорив? Се на мене вагою сіло… Може, захотілося йому дівчину з ума зводити? Небораче, уважай, бо трафить коса на камінь, а відтак я боюсь, що не знайдеш більше бруса косу вигострити.
Ява 4
Чути Василину, як надворі співає. Павло відповідає їй співом. Коли вона входить у млин, співають обоє разом.
Василина
Мій раю-розмаю,
Про тебе гадаю,
Мій хлопче миленький,
Соколе сизенький!
Павло
Без тебе тяженько,
Ти, моє серденько,
Ходи вже, дівчино, ходи,
Серденька не рани!
Павло і Василина
Іду я до тебе,
Мій світе ясненький!
Тебе я кохаю,
Соколе сизенький!
Павло
Ходи вже, дівчино,
Моя Василино,
Роже цвітуча,
М’ятко пахуча,
Пташко співуча,
Ходи вже, ходи,
Серденька не рани!
Василина
Як рибка водиці,
Як цвітка росиці,
Тебе так бажаю,
Мій раю-розмаю!
Павло
Як пташка весною,
Так я все тобою
Тішуся, дівчино моя,
Ти, рибко золота!
Павло і Василина.
Іду я до тебе і т. д.
Павло
(се говорить, коли вона почала співати)
Се вона, мій жайворонок, мій соловій, як защебече, то аж у серцю лунає!
Василина
(хороша, но горда дівчина, по співі)
Ти сам, мій голубчику?
Павло
Сам, моя галочко, м’яточко пахуча!
Василина
Що? Ти сегодня в віконце не дивився, за мене забув?
Павло
Дивився і бачив моє ясне сонечко, гинув за тобою, як рибка за водою, як цвітка за росою!
Василина
І я тебе виділа, і твій кив і морг, та не могла скорше прийти. Не важко тобі самому?
Павло
Де ж ні, зірко моя вечірняя? Що діяти, моя крале ясноока, щоб нудьга не чіпалася? Плету кошики і відганяю від себе тоску і смуток.
Василина
Що за смуток, що за тоску? Отож мені з него козак-парубок!
Павло
Василино, Василино! Ти не знаєш, як я тебе люблю, як за тобою розбиваюся!
Василина
Та де ж не знаю? Знаю аж надто…
Павло
І як погадаю, що старий…
Василина
Все з одної бочки…
Павло
Що наша щира любов змарніє, згине, як мартовий сніг, як вранці денниця ясна… то мене всі жалі розбирають.
Василина
Дивний з тебе парубок! Сто раз, не раз я тобі казала, що так буде, як я схочу! Таже ти знаєш, що мене тато над все любить; я від него ще злого слова не чула, що лиш забажала, то вже і мала, він мені і неба прихилив би…
Павло
Дай, боже, галочко, щоби ти в добру годину говорила! (Задумався). Коби-то лиш один черв’як чоловіка точив і гриз, то півбіди-лиха, но… но, ох, боже мій милостивий!
Василина
Ти з тими «ох і йой» днюєш і ночуєш! Що за зайча натура! Як ти родився, то, відай, люди лиш ойкались та плакали! Ти ще до завтра посивієш, а потім вибачай, мій соколику, не бануй, мій плаксивий козаче, коли скажу: «Бувай здоров і прощай, другої собі шукай!»
Павло
Василино, тут у моїм серці люта гадь засіла, тут страшна болячка, тут вогнем палить…
Василина
Що з тобою, Павле?
Павло
Я нещасний, безталанний, моя доля в могилу скрилася, мені… мені прийдеться…
Василина
Твоє бідкання доведе до того, що ми не поберемось… Хто ж таке чув і бачив? Пощо мені плаксивого мужа? Тьфу, сором! Хто з таким свій красний вік коротав би?
Павло
Василино, ти мене не любиш…
Василина
Такого неквашеного парубка безпечне, що ні…
Павло
Думаєш, що не знаю…
Василина
Що?
Павло
Ще питаєшся? Правда, він кращий від мене, сурдутовий, пшеничний…
Василина
Хто? Хрестися!
Павло
Той облесний фештерина, з лискучими гудзиками, з зеленим ковніром, чорним вусиком і очима…
Василина
Що за зозуля таке тобі накувала? Правда, він тобі не рівня! Він трохи веселіший від тебе і моторніший. Паничик, хоч малюй! Але… але не думай…
Павло
Га, не думати? Боже милий, як марно розплилися мої золоті сни! Куди я злітав, високо, далеко і як низько упав; упав, навіки розбився, марно пропав, гидко ошукався…
Василина
Чим ти ошукався?
Павло
Василино, дуже ошукався, моє серце розбилося, затроєна стріла його провертіла; тверда скала, що з високої гори, мов скажена летить, серце придавила; ти, ти зо мною гралася, а сурдутового панича по…
Василина
Він не проти твого плеча…
Павло
Правда, на мій сердак інші люди вовну пряли, сукно в інших ступах збивалося… Що сурдут, то не сердак…
Василина
Говори собі! Ще раз кажу, що він тобі не рівня. Він як заговорить, як що скаже, то тебе на крила зносить, тебе…
Павло
Василино, де твоя присяга? Де мій рай? Все пропало, змінилося, розбилося. Пройдисвіт солодше говорить, як я! Правда, він світами бував, обману учився; учився, щоб на його слова дівчата наслухали. Простий мужик того не вдасть, він сліпий, неучений, неписьменний! Мужицьке слово хоч з серця виходить, не таке солодке, не таке мудре, не таке підхлібне…
Василина
Безпечно! Но що тобі до нього? От говорив раз, два рази зі мною, і кінець!
Павло
Василино, чи ялося чесній дівчині з таким обманцем сходитися?
Василина
Він здибав мене на греблі і…
Павло
Ти його пустих слів слухаєш? Ти того баламута, тумана щиро любиш, а мене ошукуєш!
Василина
Павле, не кажи сего другий раз!
Павло
І десятий раз скажу! Ти отруїла моє бідне серце, невірна дівчино! І в сні я б…
Василина
(до себе)
Намотав собі на ніс, що з ним говорила! Овва! І наймит собі роги заткнув. Ще сего не стало! Без вінця мені вже світ зав’язує! Через него годі вже з ким поговорити. І на очі його вже більше бачити не хочу!
(До нього з гнівом)
Коли так, то знай, Павле, що межи нами вічна розлука… а о тобі…
Павло
Тої розлуки не я, лише ти, ти виною, невірна дівчино!
Василина
Тут, тут (знімає перстень з пальця) твій перстень, геть, геть з ним! (Кидає його під колесо в воду). Пропадай без чутки і сліду! Се тобі хіба тоді забуду, як персти на мою грудь наложуть. Попався, як ворона в царський двір та й ще кряче! (Гнівна, хоче відходити). Ти своїми словами моє серце навіки, мов ножем, пробив…
Павло
(з болем)
Василино! Василино!
Василина
Щезай! Забув, що ти слуга, наймит? Навіки щезай! Межи нами вже згоди нема, наша страва вже перепріла, глибока рана може з часом загоїться, но зле слово ніколи!
(Відходить)
Ява 5
Мелодрама
Павло
(самий)
Василино, Василино! Пішла! Мовчи, Павле, ти слуга, ти наймит, а вона Токарчукова дочка! Як льодом мене обсипала… Грається вона з моїм серцем, як кіт з мишею, а серце не камінь! І слуга серце має. І мене бог сотворив, і я чоловік, і в мене честь, а від жару і камінь лусне. За правду ще гнівається. Як я їй про нього спімнув, то розжарілася, мовби на грані сиділа. Покрасніла, но не подобріла, пішла, мовби її метелиця – завірюха гнала. Нехай буде і так! Хотіла, може, щоб я перепросив…
Мене і навкруг пальця можна обмотати, но як хто до живого допече, то і в мене жовчі найдеться. І на синє небо моєї душі може наступити чорна хмара, повна грому і блискавиць! Василино, розходяться наші дороги, вправо іде моя, а твоя – вліво! Млиночку, прощай! Ставочку, прощай! Все минулося, все пропало. Згасла моя щира любов, як та зірочка, що небом летить-летить і в дрібні іскри розпадається! Всі іскри гаснуть, пропадають. Мені і іскроньки не остало, все минуло, розпалося, змарніло, зісохло…
Ні, все ще не пропало, – руки здорові, до всего я спірний, знаю робити, працювати, кусень хліба для себе і старої мами ще зароблю. Геть, геть із сего місця! Найду куточок у старої нені, при материнім серці мій тяжкий, кривавий біль забуду!
(Збирає свій знаряд, одіж і ін.).
Геть звідсіля! Кинула перстень!
(Лізе вділ і шукає)
Трудно в воді його знайти. Бозна-куди полетів! А ось він!
(Вилазить)
Сховаю його на вічний спомин мого короткого щастя!
(Ховає його в пазуху, або в’яже його до хустки, що має на шиї)
А тепер, млиночку, бувай мені здоров!
(Хоче відходити)
Ява 6
Входять сходами трохи підпиті Танасій і Адам і співають яку-небудь коротку пісню.
Танасій
Прошу, пане писар.
Адам
На сих сходах, моспаненьку, можна в’язи скрутити!
Танасій
Небаром все переіначу, все як у панськім дворі виглядатиме: хата рублена, паркани з дубовими стовпами, плоти з острішками.
Адам
Таки здалось би! Що люди говорили б: голова в громаді, а порядку не знає!
Танасій
Та ба, не журіться, то моя журба. Все як куколку приберу, сходи камінні, підлога з брусів, а питель, кажу вам, такий буде, що і цареві не сором би з моєї руки булку спечи!
Адам
Так, так, моспаненьку, треба всім показати, що голова головою!
Ява 7
Входить Тетяна.
Тетяна
Де ж ти так довго забарився? Жду з обідом, а тебе як нема, так нема!
(До себе)
І ще паскудь мерзенну, покидь з кирпатим носом і собачим голосом з собою веде. Сей оббив пороги до коршми, скорий до чопа!.. Щоб його татари взяли!
(До Танасія)
Пощо тобі…
Адам
Кланяюся, паніматко!
Танасій
Мовчи, Тетяно, не знаєш, що…
Адам
Як завтра, ваш Танасій великим паном стане!
Тетяна
Він для мене і сьогодні господарем-паном, а іншого панства я не бажаю, се нехай вам останеться!
Адам
Стане паном на цілу громаду…
Танасій
Стане начальником, двірником, головою, війтом, чолом у громаді!
Тетяна
Нехай тебе мати божа від того хоронить! Добра паска і без шафрану. До начальства широкі, а від начальства дуже вузькі ворота!
Адам
От і маєш, моспаненьку!
Танасій
Довгий волос, та короткий розум!
Тетяна
Танасію, прошу тебе…
Танасій
До сто баб, мовчи вже раз, жінко! Водно заводить, а її діло – куделя!
Адам
Друга жінка тішилась би, що двірничкою стане, а ви таке заводите, мовби вас хтось горем і сльозами напоїв, або на рожен клав. Таже то честь і слава!…
Тетяна
Щоб тої честі ніхто добрий не діждав!
(До себе)
Се його вчинки, бодай його!
Танасій
Говори здорова. Не гніви бога. Я не набиваюся, но коли ціла громада хоче мене в начальники вибрати, то чей трудно тому противитися. Стану двірником, паном в селі!
Адам
Паном на всю губу! Все у вас вгору піде. Що схоче, то зробить, що скаже, так буде; буде головою, а не хвостом; ме гроші побирати, двірницьке поле засівати; робітників буде як трави та листу, забагатіє… Побачите, коби лиш я здоров!
Тетяна
(до себе)
Тому хліб не родить, бо такий пройдисвіт начальників робить!
(До Танасія)
За що мене пречиста так покарала? Чи я кому що злого зробила? (Плаче). О, бідко ж моя гірка, недоле моя тяжка!
Танасій
У жінок сліз без ліку. Дяче, не буде іначе!
Тетяна
Танасію, бануватимеш, мене з днями в могилу положиш.
Танасій
Тьфу, пек! Другі люди славою і честю тішаться, а тут сльози ллються.
Тетяна
Танасику, ми і без тої слави, без тої честі в мирі і згоді жили, газдівство пильнували, в селі повагу мали!
Танасій
Говори здорова! Громада вибирає та й кінець! Сором, ганьба, стид був би тої честі, тої поваги не приймати…
Адам
Всі баби сміяли би ся, моспаненьку!
Тетяна
Танасику, згадаєш моє слово і до смерті бануватимеш.
Танасій
Не журись, пусте тебе взялося…
Тетяна
Про мене! Но знай, що ти мене твоєю славою на мари положиш…
Танасій
Бабські слова – пуста полова!
Тетяна
Жалуватимеш, та запізно…
(Плаче)
Танасій
Плачеш, не знати, за що і пощо. Як раба в неволі.
Адам
(до себе)
Такого і в казці не повідають. Прийшов, думав почесне найти, а тут треба поли рубати і втікати. Шкода мого труду і заходу. Тьфу!
Ява 8
Входить Василина і Ксеня.
Василина
(вбігає втішно)
Чули-сьте, мамо, новину? Таже тут і тато! Прибіг Олекса Романчуків і оповідав, що громада хоче тата в начальники вибрати! Стану двірницькою дочкою, першою дівкою в селі, а ти, ненечко, першою газдинею.
Танасій
(втішно)
Се в мене мудра, розумна дитина, в батька вдалася! Тішиться, що люди її батька поважають, йому першу громадську честь хочуть віддати! Ходи, най тя приголублю!
(Пригортає її)
Кров не вода! Дочка тішиться, а жінка плаче, тьфу, пек!
Ксеня
Чого плачеш, люба Тетяно?
Тетяна
Не знаєш мого болю, мого тяжкого жалю, мого лиха, що аж під серце підступило! Пощо йому тої слави?
Василина
Нене, шкода сліз! Тіштеся, двірничкою станете, вас всі як першу в громаді поважатимуть.
Тетяна
Бідна ж моя головонько! Щоб того поважання не діждала!
(До себе)
І їй бог розум відобрав.
(До неї)
Пощо нам, дитино, тої честі? Боже мій, світе мій, хоч крізь землю провалися! Пропав мій гаразд, мій спокій, мій мир святий.
Василина
Нене, не грішіть, щастя і до нас завітало, і нам в нитку пішло…
Адам
Правду кажеш…
Танасій
Безпечно…
Адам
Тепер лиш фрунташі, чільних людей діти до вашої дочки моститися будуть, а до Ксеньки не якісь «Биндяки» і «Мухи», тілько козаки в кармазинах, моспаненьку, ба, може, і в кунтушах…
Ксеня
Може, такі зухи, як ви?
Адам
Або що, моспаненьку! Не стрункий, не моторненький, нівроку, собі? Гарний, таки самій гетьманівні під пару.
Ксеня
(до себе)
Такі на багнах ночують!
(До него)
В церкві для світила і кадила паламар, а для моспаненька – каламар! Таких зухів на рахманськім ярмарку по гривні!
Адам
(до себе)
Гостра, як бритва! Не журись, і зелізо в жарі м’якне!
(До неї)
За моє жито ще мене бито; я тобі добра бажаю, а ти гетьманівна…
Ксеня
(до себе)
Хвастун-лизун, де чарка, там перший, йому ще до дівчат залицятися!
(До него)
Що вам до Биндяків і Мух? Задержіть для себе кармазини і кунтуші, і згода межи нами!
Адам
(до себе)
І таким не раз ніс вділ звисає! Дівчина неповита дуже гордовита, а як молодиця – липне і до Гриця…
(До неї)
Жиймо, дівчино, в згоді, панича тобі виберу.
Ксеня
Шукайте собі пари, бо, як завтра, голова лиса! А про мене не журіться, я маю свій розум…
Василина
Але ж бо і ти, Ксеню, горячка! Пан писар щиру правду повідав, – ми відтепер не кождому під пару!
(Глянула на Павла, той захмурився)
Ксеня
Ще крил не має, а вже високо літає!
Адам
Безпечно, я правду говорив. Таких дівчат, як ви, пошукати: біленькі, красиві, моспаненьку, як дочки дуків-воєводів…
Ксеня
(до себе)
Щезай, як оса в очі лізе!
(До него)
Не ялось вам дівчат хвалити. Що скажуть молодиці?
Адам
Що мені до них?
(До себе)
М’яко постелять, а твердо спати!
Ксеня
Таже ви три рази вмиваєтесь, як до орендарки Рифки-Голди залицяєтесь.
Адам
Бодай ти здорова була, жартівлива дівко, прехороша спокусо!
Ксеня
(до себе)
Кинув на мене оком, ні відхреститись, ні відмолитись!
(До него)
Я не така хороша, як думаєте!
Адам
Чудова, моспаненьку, козир-дівка!
Тетяна
Світе мій ясний, ох, як мені лихо…
Танасій
Спам’ятайся, все гаразд буде! Справлю тобі візочок, як паня до міста їздити будеш, коні в півшорках з дзвіночками!
Тетяна
Щоб того гаразду не діждала. Гріх меш мати.
Танасій
(до себе)
Затялася, хоч вогонь прикладай, все своє піє!
(До Павла)
Павле, що нині з тобою? Сумний, чи що? І слуга повинен тішитись, що його газду люди вивищають.
Павло
Чесний газдо, ви добре знаєте, що я лиш свого пильную і не мішаюся в то, що не до мене. Не мені з вами за одним столом сидіти. Слуга слугою, а газда газдою! Служба не дружба.
Танасій
Та чому ти нині так скривився, наче б квасу напився? Щось на ніс намотав!
Павло
(до себе)
Трути-жовчі напився!
(До нього)
Жаль, але треба правду казати. У вас, чесний газдо і газдине, так добре, як у бога за дверима, у вас до самої смерті лиш би служити; в іншій службі рік як вік, а тут мені так утішно і мило минали роки, наче би були самі святки. Правда, що й я не був солом’яним наймитом, де приклав руки, не набрався сорому, даром хліба не їв! Но.., но простіть, неволя принудила, розстатися треба, я вже сегодня із вашої служби забираюся.
Танасій
Що?
Тетяна
Бідна ж головонько! Павле, я тобі, як своїй дитині, догоджала, ти не був у мене слугою, лише…
Танасій
(до себе)
Тому розбрикався…
Павло
І в рідної матері мені лучше не було би.
Ксеня
Чи ж тобі сказав хто зле слово?
Павло
(до себе)
Добре говорити, коли не болить.
(До Ксені)
Ні, ніхто.
Тетяна
Чи тобі хто дорікав, чи, може, ти з голоду млів? Кажеш: бувай здоров, а ще не змолов!
(До себе)
Як і сей піде, то піде з ним і мій спокій, мій мир, моя доля!
(До нього)
Павле, остань хреста ради!
Павло
Ні, паніматко! За все добро, що я в вашій хаті мав, нехай вас господь нагородить! Відходжу від вас лиш тому, бо… бо… занедужала моя мама, а жаль бідну так на самоті лишати. Малого вона мене доглядала, від води і вогню стерегла, отже не годиться бідну без помочі лишати…
Тетяна
(до себе)
Добра дитина!
(До нього)
Таже ти свою маму щовечора відвідуєш, доглядаєш, весь свій заробіток зі старою ділиш…
Танасій
І добрі люди і сусіди за ню не забувають…
Адам
Вона від громади запомогу дістає…
Ксеня
(до себе)
Двоязикий: одним полиже, а другим оббреше.
Адам
(продовжуючи)
Вона варти не відбуває, на салагори не ходить!
Ксеня
(до себе)
Бідна вдова щоб і той тягар зносила? Адам. Навіть палива їй доставляють…
Павло
На то громада обов’язалася; в громадській службі батько помер, і ще так марно… Ні, ні, тут більше не остану, не можу остатися.
Тетяна
Останься, Павле.
Ксеня
Не будь упертий, не суши своєї і чужої голови! Павло. Ні, не можу…
Адам
Приївся один хліб; слуга лиш у свято дзвонить, а в будень і в клепало не товкне…
Ксеня
(до себе)
Не казала я, що він (на Адама) кожух горі волоссям оберне, раз ластиться, а другий раз кусає.
Адам
Випасся, забаглося брикати.
Павло
Говоріть, що воля! Кажуть люди, що гіркий чужий хліб, я того не зазнав. Хто на чужий хліб не нарікає, тому не треба цим очі вибивати. Сі мозолі, може, від рукавичок, а не від праці, від муки? Я працював і товкся, но… но… хотя й мені притім гаразд діялося, то все остатись не можу.
Тетяна
Павле…
Танасій
По що спирати? Забаг іти – з богом! Наймитів рід не загинув, їх насіння не пропало… Наймит служить і в ката, коби лиш добра плата, йому в добрі знудилося. Він від якогось часу вже микитив, все за напасть робив, до праці не був ласий.
Тетяна
Танасію, гріх меш мати: на нім усе господарство стояло, він…
Танасій
Правду кажу: нездара з нього…
Павло
Отже тому… Слуги ще не вимерли. Прощайте, господарю Танасію, бувайте здорові, паніматко, прощайте всі, всі!
(Цілує руку Тетяні і хоче Танасія цілувати)
Танасій
Проч від мене! Хто гордить моїм хлібом, той не варт зі мною прощатися. На зломану голову! Зі мною – не з Грицем справа!
Павло
Іду, іду!
Тетяна
Павле!
Павло
Бувайте здорові! Прощай, мій млиночку, прощай, мій ставочку!
(Іде сходами з клунком, знарядами, і співає пісню; пісня в далі завмирає, тим часом чути в млині розмову)
Пісня і мелодрама до кінця акту.
Павло
Прощай, мій млиночку, прощай!
Розплились сни, як та роса,
Сумує серце і душа.
Де небо бачить, я гадав,
Там зради, горя я зазнав.
Прощай, мій млиночку, прощай!
Прощай, мій ставочку, прощай!
Де чорна глибина твоя,
Втопилась там доля моя.
Не вирине ніколи вже,
Живцем серденько бідне мре…
Прощай, мій ставочку, прощай!
Танасій
Прошений слуга пса не варт.
Тетяна
Бідний Павло, вірнішого парубка не зазнала я.
Адам
От тілько других найдеться!
(Показує на волосся)
Ксеня
Без нього тут сумно стане, млин пусткою буде здаватися.
Адам
Не журися, Ксенько, буде другий з чорнішим вусиком, з очима, як зіроньки.
Ксеня
(до себе)
Як реп’ях чіпається.
(До нього)
До хріну мені такого…
Адам
Повіявся, потікся…
Танасій
Босоніж ходитимеш захирілий…
Адам
Він, моспаненьку, так танцюватиме, як йому заграєш.
Тетяна
Як жалібно співає, серце рве…
Ксеня
Мов тяжке горе з душі виливає.
Тетяна
(до Василини)
Не чуєш, дитино, його голосу? Він не співає, але плаче…
Василина
Що мені до його співу?
Ксеня
Його жалісного голосу десь кожда рибка із ставочка слухає, а тобі байдуже.
Василина
Байдуже.
Ксеня
(до Василини)
Душечко, бігме, не вірю! Василина. Як собі хоч…
Танасій
Нісенітниця! Ходімо до світлиці, час чимось покріпитися.
Адам
Здало би ся! Запиймо могорич за твоє двірництво.
Ксеня
Сей при могоричах зріс і посивів! Тетяна. Бідний Павло… Танасій. Ану, стара, пристарай нам!
Тетяна
(до себе)
Їм одно на умі, а мені серце крається!
(До Ксені)
Приладь там, Ксенько!
(До себе)
Про мене морочте весь ваш ум… Мені вже однаково!
Танасій і Адам
Ходімо!
(Всі відходять, лиш Тетяна остається в задумі)
Завіса спадає.
Примітки
Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 443 – 458.