Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Акт третій

Сидір Воробкевич

П’ять років пізніше. Кімната в Танасія.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ява 1

Василина

Все тут змінилося і пусткою стало! Тато двірникує, про ніщо не дбає; Мама хора, що зжалься, мати божа, як живий мертвець виглядає, від вітру валиться. І в моїм серцю пустка, вічна, сумна зима, від людського ока ховаюся, в голові аж туманіє. Молодий, дурний розум…

Думала-м, що з серцем так гратися, як з тим відром, що в керницю спустиш і знов витягнеш. Павле, Павле, тяжко согрішила-м, дні і ночі за мій гріх покутую. Що з того! Ледом серце облягло, він мене навіки забув, зі своєї пам’яті стер. Продав свій грунтець і село покинув, не хотів там жити, де невірна дівчина ним гордувала, його душу засмутила. Жиє собі на третім селі, і як зачуваю, в гараздах та достатках. Ох, яка я нещасна! Боже милостивий! Я його щиро любила. Пощо він мені тим фештерчуком очі вибивав?

Він і правду мав! Вражий син і дороги перейти не давав, а тато… тато його під саме небо підносив, мені лиш про него маячив. Бог свідком, що він мені і на думці не був! Подарунки мені давав, я їх не приймала, радив татові, щоби мене як панну прибрав, – я на то не пристала, я його ненавиділа… Я все лиш Павлові наперекір робила. Павле, Павле, верни до мене, прилинь до мого серця, вже тебе більше не прогніваю, тебе на руках носитиму, я тобі висповідаюся, як у таємній сповіді; тебе, як ока в голові, шануватиму. Ох, лишенько моє гірке, навіки моє сонечко зайшло, десь там у морю сіло, а з ним пропала моя надія, моя доля і щастя…

Ява 2

Входить хвора Тетяна, спирається на Ксеню.

Тетяна

Ох, ох, як страшно в грудях коле, біль душу з тіла випирає! Лихо зломило, звалило…

Ксеня

Сідай, Тетяно.

Василина

Сідайте, мамо.

(Подає лавку)

Тетяна

Мені не сідати, тілько вже лежати, лежати на лаві, на марах, лежати в могилі, п’ять п’ядей під землею… Кху, кху!

(Кашляє)

Ксеня

Тетяно, не гніви бога!

Василина

Мамо!

Ксеня

Зима проминула.

Василина

Все весною пахне. Сонечко боже нині кругом грає.

Ксеня

Все в лист і цвіт розвивається, бджоли пахучим цвітом гуляють, соловейко щебече…

Тетяна

Кху, кху! Цвіт зів’яне, лист зісохне, пісня заніміє! Чахну з тоски і печалі, сльоза сльозу гонить, а журба їсть серце, як іржа зелізо…

Ксеня

Всюди чисте повітря, все пахощами дише.

Василина

З лісочка наче ладаном потягає…

Ксеня

В садочку мило і любо, а як потепліє, піду в Сучаву на відпуст до св. Івана, той всім помагає!

Тетяна

Приладьте мені трунове полотно, ладан і дубовий великий хрест.

Ксеня

Не говори так! Росте і зіллячко сіножаттю, я збиратиму, варитиму, меш його пити і подужаєш! Маковійовим зіллячком тебе підкуримо!

Василина

Здорові станете, як були.

Тетяна

Кху, кху! Росте, цвіте моє зіллячко на цвинтарі межи могилами і хрестами. Гранню коло серця пече, не можна дихнути! Відколи Танасій двірникує, а Павло мою хату покинув, відтогди наче б… кху!

Ксеня

Бог милостивий, – не журись!

Василина

Він вас виздоровить…

Тетяна

Виздоровить? А що, нема ще тата?

Василина

Нема.

Тетяна

Нема, нема! П’ять років, як гостем у хаті, все знівечилось, крайня нужда за плечима! Вивели його корчмарі і писарчуки на добру дорогу, щоб їх бог не простив. Не слухав мене, тепер вже запізно, вже брич при горлянці! І ти мене, Василино, не слухала; все минуло, все пропало! Кху, кху!

Ксеня

Втихомирся, кожде слово тобі вадить!

Василина

Не гризіться, мамо.

Тетяна

Пішло наше з гори та в долину, гей-гей!

Ксеня

Не задавай болю свому серцю.

Тетяна

Мій біль, як кипучий окріп, вже через верх збігає. Павло нас покинув, а з ним пропала наша доля, наше добро пропало, наче б вітер той пил зі шляху змів! Він для тебе, Василино, був судженим, а ти гордувала ним, – вибачай же тепер, тримайся панича…

Василина

Мамо, мамо…

Тетяна

О, бодай його пречиста діва покарала! Ксеня. Втихомирся.

Тетяна

Якого лиха він на мою хату навів! З ними, тими вивідками Танасій все прогайнував, навіть і маєток бідної Ксеньки.

Ксеня

Тетяно, мій маєток можна було в жменю взяти!

Тетяна

Таке життя гірше сирого гробу; там вічний спокій, а тут мука, сльози і біль кривавий, пекучий, гарячий! Кілько говорила, кілько молила я, раз-у-раз казала: «Василино, не вважай на залицяння того превражого фештерчука, він твоя згуба. Перепроси Павла, і все знов гаразд буде!» Де тому голова! Дарма і дарма! Завзята, сталиста, гонорна, як її тато. Тепер вибачай… Як завтра очі затулю, а ти хіба обдерта з торбами у світ. Кху-кху-ху!

Василина

Мамо, мамо… Павло о мені і знати не хотів.

Тетяна

Правду мав. Пощо йому гордовитої панни?

Василина

А фештерчука я ніколи не любила, – от хотіла з Павла кеп робити.

Тетяна

Чи ялося то чесній дівчині? Він дурисвіт, всякими мастями мазаний, а ти дівчина з доброго роду. Павла знати не хотіла, сурдутовця…

Ксеня

(до себе)

Той нездара і мого Михайла від мене віддалив, – щоб його!

Василина

Мамо, мамо, не раніть мого серця! Я страшно за той гріх покутую! Я, як то яблуко, – поверх воно червоне, а всередині повне червоточини.

Тетяна

Сама-сь провинила! Запізно! Павло тебе відцурався, бо гіркої зневаги зазнав… Кху-кху… Одного мені жаль і тяжко конатиму, що мене Танасій не слухав. Утопив він весь маєток: і поле, і худобу, і все добро!

Ксеня

Бог нас не оставить, ти поздоровієш і все переіначиться. Ходи, сердечна, там у великий луг, там пролюбки сидіти, свіжим повітрям дихати, щебету соловійка слухати.

Василина

Ходіть, мамо, таже і лікар так радив… Тетяна. Лікар, лікар… про мене ходімо! Кху-кху!

(Відходять)

Ява 3

Входить Танасій, спотикаючись, смаглявий; по одежі видно, що збіднів. З ним Ян, Адам і Сруль.

Танасій

Я пан начальник, я, я, я!

Мене всі частують,

Мене всі шанують,

Мене всі підносять,

Мене всі просять!

Де річ лукава,

Там роблю право.

Сего за чарку,

Того за сварку

Лаю, караю

І замикаю,

Я пан начальник, я, я, я!

Двірничити вмію,

В громаді зроблю лад і порядок,

Маю в бога надію!

Ян, Адам і Сруль

Честь, повагу в громаді він має,

Як ми граєм, так він гуляє!

Танасій

Я пан начальник, я, я, я!

Настане лиш днина,

То кожда людина

Вже шапку здіймає,

Мене поважає!

Клониться низько,

Не сідає близько.

Сруль, Мошко, Рифка

Дають горівки,

Руму, гарбати,

Щоб в них сідати!

Я пан начальник… і т. д.

Танасій

Та по… по… що трудились, панове?

Адам

Годиться, моспаненьку, начальника додому відпровадити!

Ян

Правда, що голова, то голова!

(До себе)

Нема голубки, десь вилетіла. Хитра дівка, занадто мудра… а язик!

Сруль

Такого пана двірника не було і не буде!

Адам

Все село його величає!

Танасій

Ага!

Ян

І є за що!

Танасій

Таже так.

Сруль

В селі, нівроку, таке порядок, що аж любо.

Танасій

Не хваліть за… занадто. Прошу сідайте!

Сруль

Правду кажемо. Чи, може, двірник у Дбайлицях ліпший від вас?

Ян

Де тому край!

Танасій

Чую, що там коршма запустіла: люди, як чуми, стережуться.

Сруль

Хто вам то казало? Двірник в шинку днює і ночує…

Танасій

Може бути, кажу, що-м чув. Повідають, що він громадську касу заложив, крамницю громадську.

Сруль

Брехня, неправда!

Адам

Хто вам такого бомка пустив? Не вірте, моспаненьку!

Ян

Не вірте! В бецирку мені повідали, що такого двірника, як ви, то рідко найти.

Сруль

Вас і в бецирку величають! Гойх пан двірник!

Адам

Ви мені від якогось часу не до вподоби, я на вашім місці заслугами…

Ян

(до себе)

Яких дасть бог.

Адам

Розумом…

Ян

…якого не має,

Адам

Мудрістю…

Ян

…соломонською.

Адам

Порядком в селі…

Сруль

(до себе)

…Се правда, коршма повна.

Адам

…На весь світ величав би ся, а ви, моспаненьку, скромні, як дитина. Фе, сором, ганьба!

Танасій

Дбаю, кілько можу, но такого ще не зробив, щоб мав чим величатися.

Ян

Тьфу, не понижайте себе.

Адам

Заслуги ногами не топчіть…

Сруль

Якби моє рабін чуло, то би вас за чоловіка не тримало!

(До Адама і Яна)

Час минає, моя Голда в шинку собі ради не дасть, отже треба нашу справу докінчити.

(До Танасія)

А що, пане Танасій, як стоїть наша справа?

Танасій

Що за справа?

Сруль

Таже за ті гроші, що вам позичило, треба тратель обновити.

Танасій

Ага, правда, забув. Пане писар, будьте ласкаві…

Адам

Зараз, моспаненьку!

(Бере тратель і перо)

Сруль

Ті тратлі вже до нічого, отже треба всі на один переписати. Раз дало я вам 200 ринських, знаєте…

Танасій

Знаю, знаю…

Сруль

Другий раз 300 ринських, процент виріс, ви крейцара не заплатили.

Танасій

Таже правда, пане орендарю.

Сруль

Три роки минули, я мовчав, ну-ну, а я бідне чоловік, можу як завтра умерти, го треба раз порахуватися.

Адам

Моспаненьку Срулю, таже Танасій твоїх процентів не хоче.

Сруль

500 ринських я вам позичило, за три роки процент не брало, отже треба тратель на 800 ринських виставити.

Адам

Правда, три роки не година, відсотки, моспаненьку, ростуть, отже пишу тратель на 800 ринських!

(Пише)

Сруль

Вірте, Танасій, що я з вами по-людськи обходжуся!

Танасій

Хто би тобі не вірив?!

Адам

Отут і тратель! (Передає). Положіть на хрест палець!

Танасій

Що робити? (Кладе, потім до себе). Притисла біда, вістрям доля обернулася.

Адам

Тут маєш, Срулю.

Сруль

(бере тратель)

Коли дістану мій капітал назад?

Танасій

Коли? Та…

Адам

Не журись, за рік, за два…

Ян

Не будь улазливим, твоє не пропаде, таже Танасій господар!

Адам

Придбає тих кілька левів.

Сруль

(до себе)

Бодай так пси траву їли!

(Сруль і Ян щось говорять).

Адам

Добре, що сю справу залагодили, моспаненьку!

(До себе)

Не знаю, як зачати, може, вдасться, меч уже над головою висить!

(До Танасія)

Знаєте що, Танасію? Я вам добру раду дам…

Танасій

Яку?

Адам

Сплатите довги і самі не будете знати, як і що…

Танасій

Говоріть, нехай знаю, яким способом…

Адам

Яким? Дуже легким! У громадській касі доволі гроша.

Танасій

Правда, на той гріш я уважав, як на своє око, та від якогось часу, так здається мені, там не все в порядку, там, відай, якийсь тхір внадився.

Адам

Що? Хто вам небилиць наплів?

Танасій

Ніхто, сам переконався, що рахунки гей покручені.

Адам

Пусте вашої голови взялося, моспаненьку.

Танасій

Може бути, що помиляюся. Говоріть, що хотіли казати.

Адам

Що я хотів казати? Я вам лиш добра бажав, та шкода і слова!

Танасій

Таже говоріть, не гнівайтесь! Хто би собі за дурницю кров псував?

Адам

Присяжні, правда, що не вміють рахувати? Їх би кождий ошукав. Но за то отут глузди…

(Показує на чоло)

Танасій

Правда, ваша голова повнісінька…

Адам

Лишім підхлібство! От, моспаненьку, я тобі подумав, чи не було би добре з громадської каси тих 800 ринських взяти і Сруля заспокоїти?

Танасій

Як, без відомості громадського уряду?

Адам

Пощо йому то знати? Я такий рахунок зроблю, що ніхто не догадається…

Танасій

(роз’ярений)

Що, ви думаєте, що вже послідня іскра честі в мені згасла?! Пек, сатано! Себе дам знищити, бо сам я виновник свого нещастя, но маєток громадський мені святий! Хто його діткнеться, того господь тяжко скарає! Гарний ви у мене писар. Намовляй до такого, кого хоч, а мене ні. Щезай із моїх очей, вражий ошуканче!

Адам

Що, так зі мною говориш?

Танасій

Так.

Сруль

Що тут за гевальт?

Танасій

Щезай, огидо!

Ян

Пощо так роз’ярились, пане Танасій?

Танасій

Щезайте від мене всі!

Ян

Не так скоро… Де мої гроші?

Танасій

Віддам.

Ян

Заліз в довги по самі вуха і каже, що віддасть! Ха-ха-ха!

Сруль

Ціле його домівство не варте того, що ми йому визичили.

Танасій

Заплачу, не журіться!

(До Адама)

А ти, писарчуку, під собою яму копай, а не під другими, бо зараз…

Адам

Не грози, моспаненьку, не страшків син…

Танасій

Хотів-єсь, шалвірю, щоб я громадську касу обікрав?! Побачимо, хто злодій!

Адам

Побачимо!

Ява 4

Тетяна, Василина, Ксеня.

Тетяна

Щезайте, дурисвіти! Відчепіться, п’явки! Досить уже виссали нашої крові!

Сруль

Що з вами, нівроки, сталося? Ви були розумне жінки…

Адам

Не мішайтеся в нашу справу.

Тетяна

Ви його на нужду звели!

Сруль

Се чисте напасть.

Тетяна

Напасть! Щоб вас вітрами розвіяло!

Ян

Наскоклива баба.

Адам

Я вам лиш добра хотів…

Тетяна

Добра!.. Бодай то добро лиш коло вас валялося!

Танасій

Надвір з моєї хати!

Тетяна

Проч з мого дому! Пороги за вами вмиватиму. Ви їх осквернили, ви, огиди, мого мужа знищили, ви нас всіх осиротили. Бодай вам господь гріхів не простив!

Ян

Ви нас надвір гоните, а Ксенька і Василина не так думають.

Ксеня

Зась до мене!

Василина

І до мене!

Ян

(до себе)

Гордовиті, як були; хоч біда, та гоц!

(До них)

Красні дівчатонька, за вами душа ниє, пропадає!

Ксеня

Мовчи, бо дістанеш від дівчат такого гарту, як від парубків! Ти, ти, вражий заволоко, мого Михайла до війська віддав!

Ян

Пощо нам такого збуя, такого паливоди в селі?

Ксеня

Попам’ятаєш!

Ян

Ха-ха-ха! Бісишся, не знати пощо і за що. Я, бувши тобою, за тою хамською мордою не плакав би! Василина від тебе ласкавіша, рибка моя тихенька.

Василина

Щезай від мене, напаснику! Через тебе я горюю і страждаю.

Тетяна

Забирайтеся з моєї хати!

Сруль

Верни мені моє гріш!..

Ян

І мій!

Адам

А що тепер?

Тетяна

Надвір, бо кочергою вижену.

Танасій

Все до крейцара сплачу…

Ян

Ходім. Всіх як завтра з господарства виженуть.

Тетяна

Нехай продають, нехай гонять!

Танасій

Але як чесних людей, а не як шахраїв, шальвірів, що лиш ошуканством жиють!

Тетяна

Окаянники! Чужа кривда вам в горлі каменем стане!

(До Яна)

Забирайся, паничу, ти думав, що моя донька для тебе?

Ян

Ха-ха-ха! Хлопка! Горботка не до жупана…

Сруль

Се сміх, нівроки йому…

Тетяна

Щезай, люципере!

Сруль

Поволі…

Ян

Ходімо! На ниточці висять…

Сруль

Вже завтра скаргу подам.

Ян

Останеться палиця і торба…

Адам

Ото честі дочекався!

Танасій

Тобі ще о честі говорити? Щезай!

Тетяна

Надвір, ошуканці! Ви нас до крайньої нужди допровадили, щоб вас пречиста…

Сруль

Ходімо!

Ян

Попам’ятає хлопське насіння!

Ян, Адам і Сруль відходять.

Ява 5

Танасій сідає, як громом приголомшений, на лаві.

Танасій

Потеклися, потеклися! О, гірке двірникування!

Тетяна

Щоб я була того щастя не діждала.

Танасій

Хто тут відозвався? Ага, то ви! Я не самий?

Тетяна

Кху-кху! Танасію, гарної слави ти діждався…

Танасій

Діждався…

Тетяна

В тебе ні серця в грудях, ні віри в бога!

Танасій

Чому ні?

Тетяна

Все нам колись з рук ішло, а тепер… А тепер лиш зжалься, милий боже! Нас всіх лиха година зломила, з мене лиш тінь осталася. Ти так двірникуєш, мовби тебе бог і мир відцурався. Свій ум заморив, а мене з днями у гріб женеш! Від тебе вже ні ради, ні поради! Направили тебе ті вражі лизуни, ті душогуби на грішну дорогу!

Танасій

(до себе)

Боже, правду говорить!

(До Тетяни)

Докоряєш до живого, Тетяно! Наперед мене в пазусі носила, а тепер мене ненавидиш… Тому так нидієш, так ослабла…

Тетяна

Господарство пусткою стало! Камінна душа над нами плакала б… Млин пустий, греблю повінь урвала, а в хаті вже трудно, щоб і миша покормилась…

Танасій

Не журись!

Тетяна

Вже п’ять літ се чую! Ти своїми думками високо злітав, хотів усі гори покотити, та дуже низько упав, упав, крила зломив, навіки розбився. Де твої горді думки? Все хотів ти переіначити, інший дім збудувати, гарніший, млин покласти, широкий сад зі щепами засадити! Де то все? Мрія, сон! Замість господарство побільшити, ти все заложив, заставив, худібку марно потратив! Забув, що де господар не ходить, там нивка не родить! Пішло все на лихо і погибіль. Зблудив і виходу вже нема… Твої товариші, ті кляті огиди, тебе наче в найми взяли, вони і душу твою запропастили! Сегодня пізнав ти їх дружбу і любов.

Танасій

(до себе)

Щоб їх пекло не приймило!

Тетяна

(продовжаючи)

Розплилося наше добро, як піна на воді. Наша хата вилюдніла і духа нема…

Танасій

Щоб газдівство упорядкувати, треба було гроша…

Тетяна

А де ж він? Пішов горлом твоїх товаришів.

Танасій

Чи ж я винен, що хмаролом греблю прорвав, що два роки хліб не родиться? От не ведеться, і вже!

Тетяна

Тому не ведеться, кому бог не помогає! П’ять років двірникуеш і плоти повалилися, острішки гноєм стали, всюди кропива, блекотиця і лобода! З тими каїнами, котрі тобі бозна за яку лихву гріш насували, ти все пропустив, свою родину забув, утопив…

Танасій

Забув, забув… Де забув?

(До себе)

Правду має, загряз у болото по саму шию!

(До неї)

Не журися, Тетяно, якось то буде!

Тетяна

Буде? Танасію, зітри з чола гидке п’ятно, стань знову чоловіком… Ще раз кажу, що з Павлом і наша доля пішла!

Танасій

(люто)

Ти знов тою огидою очі витикаєш, а я рад, що плюгавця збувся!

Тетяна

Що він тобі злого вчинив?

Танасій

Що? До моєї доньки залицявся! Слуга, наймит до двірникової дитини! Тьфу, сором, ганьба!

Тетяна

Закопав-єсь щастя-талан своєї рідної дитини. Він парубок, якого шукай, таки під пару Василині.

Танасій

Не для него моя Василина, вона в мене одна, як одно сонце на небі… Мої думки дальше злітали, панею хотів я її зробити.

Василина

Тату, ліпше камінь на шию і стрімголов у воду, як з плюгавим негідником світ зав’язати.

Танасій

Що?

Василина

Я лиш одного Павла любила і до смерті не забуду! Гордувала ним, – от молодий, дурний розум… За мою задуфалість, за мою тяжку провину я до гробної дошки покутуватиму, жалуватиму, гіркими сльозами дні і ночі заливатимусь!

Танасій

(до себе)

Як не зігну зеліза, то зломлю, бо глибока пропасть передо мною…

(До Василини)

Може, хочеш до сивої коси дівувати? Фештерчук… він твій!

Тетяна

І розум його вже покинув…

Ксеня

Що з тобою, брате? Кого бог карає, тому розум відбирає. Не чув-єсь, як він сміявся, нас понижав? Що твоєї голови вчепилося?

Танасій

Він то з гніву говорив. Він… він мусить бути моїм зятем!

Василина

Тату, лучше в жебри з торбою!

Тетяна

Зжалься, матір божа!

Танасій

Василина його суджена!

Василина

Ні, ніколи, а як я вам, тату, піском в очах, то іду від вас, щоб мій слух і слід запався!

(Хоче відходити)

Танасій

Щаслива дорога! Про мене і псячими стежками.

Тетяна

Кху-кху! Отож діждалась радісної старості!

(Слабне і хоче вмлівати)

Ксеня

Схаменися, Танасію! Не бачиш, що за бідною Тетяною смерть уже слідом ходить? Фештерчук ошуканець, я його гидкі замисли знаю, а Павло робучий, дбалий парубок.

Танасій

Нездара, бунтівник!

Ксеня

Він, що вхопив, то зробив, а годен не буде голоден. Все пропало; тепер вже він о твоїй дитині і мислі не має! Пазить свого ремесла, і з фрунташами не міняв би ся він тепер.

Танасій

Великий звір!

Ксеня

Може, та сурдутова нужда ліпша? Таже його парубки сотали, як гамана жидівського, так спину обчухрали, що не знав ні «Вірую»…

Тетяна

Такої огиди ще світ не видав…

Ксеня

Парубки гарно йому втямки далися, і правду мали, нехай не чіпається плюгавець нашої дівочої честі. То би в мене парубки, щоб сякий-такий волоцюга до їх дівчат залицявся, з ними таке розмовляв, що аж сором казати, а вони щоб як штурпаки і пні стояли!.. На таку сурдутову похіть грабчук і кулак найліпший лік. Дай їм, боже, здоровлячка!

Танасій

За грабчука покутує твій Михайло вже третій рік і бозна, чи назад поверне.

Ксеня

Та пся пара убрала його в білий кабат, а я щоб на него десять років ждала, то ждатиму. А як назад верне, то сто раз його поцілую, що дав паничеві таку прочуханку, такого паруна, якого від роду не знав і до смерті тямитиме. Овва! Що то Михайлові шкодить цісареві служити!.. Сурдутова огида і мене чіпалася, но трафила коса на камінь, потовк його мій голубчик Михайло, що трохи всі кості з панського тулуба не розсипалися.

Тетяна

Та паскудь у селі не одного лиха наробила.

Танасій

Але в него мошонка повна, може вибрикувати.

Ксеня

Я би на него й не плюнула, хочби мав золоті юри.

Танасій

Дитино, Василино, слухай мене!

Василина

Лучше стрімголов з моста та й в воду!

Танасій

(до себе)

Я пропав, навіки пропав!

Тетяна

Рідну дитину запродати!.. Кху-кху! На сміх і поталу віддати! Нечуване!

Танасій

(до себе)

Упадок готов.

(До всіх)

Став я останнім старцем, торбоносом, Марком проклятим. Мене вже і бог відцурався.

Василина

Тату!

Ксеня

Брате!

Тетяна

Танасію, спам’ятайся, зверни на лучшу дорогу, а господь бог поможе!

Танасій

Поможе? Мені проклятому?

Василина

В мене здорові руки, тяжкої праці не страхаюся.

Ксеня

Робитимемо.

Василина

Без спочинку, без віддиху…

Ксеня

Не допустимо, щоб ти бідував, горював…

Василина

В журбі і недостатку свої дні коротав.

Тетяна

Танасію, відречися того двірництва, як чоловік при хрещенню сатани відрікається. Відречися тих шальвірів-шахраїв! По тобі виджу, що і ти пізнав, що се начальство – твоя згуба. Ти постарівся, посивів, як дуга, згорбився. Стань знов, який був.

Танасій

Тетяно, Василино, Ксенько! Глибоко загряз я, нема способу вибрести… О боже милостивий, чому я тебе, Тетяно, не слухав? Стуманили мене; де гріх, там і покута; і десятому скажу, щоби того лиха стереглися.

Тетяна

Відречися того двірництва, і все гаразд буде.

Танасій

Вже завтра відречуся.

(До себе)

Був я раз газда, всі мене поважали, а тепер і таке сміття кеп з мене робить, тьфу!

(Голосно)

Буду крірвати і робити, щоб з мозолів аж кров потекла, може, кусня хліба дороблюся. Боже правий, не так я винен, як ті, що мене манівцями водили… Не дай марно загибати, не допусти у морі утонути!..

Завіса спадає.


Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 469 – 481.