Старий монастир

Сидір Воробкевич

Стояв раз монастир високо на горі,

Там жили в общині калугери старі.

Туда на празники сходилась тьма людий,

Щоб чути спів черців хороший, чарівний:

«У печалях, горю, нужді

Ти наша надіє!

Радуйся, Пречиста Діво,

Невісто Маріє!»

В розвалах вже лежить святий той монастир,

Пропала вся краса, лиш мур, повніський дир,

Пригадує, що раз дім божий тут стояв,

Де чорноризців спів людей всіх чарував:

«У печалях, горю, нужді» і т. д.

Виводяться тепер там лилик і сова,

На звалищах бур’ян, пової і трава,

Но небом місяць князь із повна як пливе,

То милозвучна піснь калугерська гуде:

«У печалях, горю, нужді» і т. д.

Примітки

На ці слова С. Воробкевич склав і музику, створивши пісню.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 104.