Колиска і домовина

Сидір Воробкевич

У хатчині коло кладки, де потік шумить,

Там старий столяр горбатий, наш Павло сидить.

Струже, теше і співає пісню голосну,

Що веселу нагадає, зверне на сумну:

Вчора я малу колиску із дошок тесав

І на ній я від уроків хрестики писав.

Чув, як мама приспівує: «Спи, надіє, спи

І ненечці на потіху як той дуб рости!»

Нині ладжу домовину з тих самих дошок,

Пишу хрестики червоні, а кругом вінок.

Тут спочине молоденька дівчина з вінцем –

Смерть лукава розлучає бідну з молодцем.

Він горює, він ридає: «Любочко, прощай!

Незабаром нас звінчають там, де божий рай!…»

Тут колиска, де дрімає в тихім сні дитя,

А тут тиха домовина, де кінець жити, –

Все з одної деревини, з тих самих дошок. –

Від колиски до могили лиш маленький крок…

Посумнів старий, а сльози із очей пливуть…

Треба труну вже збивати, бо мерці не ждуть…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 121.