Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / В / Сидір Воробкевич / Студії / Ізидор Воробкевич

Ізидор Воробкевич

Осип Маковей

Ізидор Воробкевич уродився 5 мая 1836 р. в Чернівцях. Батько його, катехит гімназії, і мати померли дуже молодо, лишивши троє дітей: Ізидора, Григорія (Наума Шрама) і Аполонію. Сиротами опікувався дід, священик у Кіцмані. Від нього навчився Ізидор читати і писати по-руськи. Всі школи кінчив в Чернівцях.

Скінчивши богословіє, Ізидор Воробкевич був від 1861 р. священиком в Давиденах, де пробув чотири роки, і в Руській Молдавиці в горах поміж Гуцулами до 30. XI. 1867 р. За той час він читав і писав дуже багато. Стояв тоді під впливом галичан, спершу Б. Дідицького, котрий його перші поезії надрукував у «Галичанині» 1863 р., а потім львівської молодої громади.

Року 1868 вчився у Відні музики, здав іспит в консерваторії, на основі того дістав сталу посаду учителя співу і музики (пізніше, по заснуванню 1875. р. університету в Чернівцях, з титулом і характером професора богословія), і з того часу аж до 1875 р. займався більше музикою, як літературою, укладав композиції для церкви, учебники співу і збірники пісень для народних шкіл та оперетки, котрими почав свою працю для галицького народного театру. Р. 1874 в серпні був в Києві. На нім, що перші літа своєї діяльності прожив у романтичнім чарі козакофільства, зробив сей короткий побут на Україні велике враження. Натомість життя в Чернівцях, де товариство «Руська бесіда» (1869 – 1884) в ненародних руках було вороже українській літературі, разом з домашніми злиднями і недугами в родині і великою працею у школах, дуже прибивало його духа.

Та коли вкінці й в Чернівцях склалася (1884) громада своїх людей, котра й пошанувала його ювілеєм (1887), він був уже знеохочений до громадянського життя, найбільше з тої причини, що зазнав розчарування у зносинах з народним театром. Від 1872 р. він писав для нього оперетки та драми; але неосторожні, а часто й несправедливі критики, а до того крайнє легкодушне обходження з його рукописами дуже знеохотили його до дальшої літературної праці, хоч зовсім він її не покинув.

Від 1882 до 1901 р. він редагував руський відділ церковної часописи «Candela» та видав два томи своїх проповідей п. з. «Науки для народа» і том «Надгробних проповідей». Попри те писав далі драми та оповідання і порядкував свої літературні та музикальні праці. За свої заслуги для церкви став 1881 р. протоієреєм, а 1890 р. архіпресвітером-ставрофором.

Року 1902 почав хорувати і з тої причини пішов у пенсію, а 1903 р. 19 вересня помер, проживши 67 років і нецілих п’ять місяців. Поховали його на цвинтарі в Чернівцях.

І. Воробкевича треба оцінювати яко письменника і музиканта. Лишаючи його музикальні твори фаховим людям до оцінки, скажемо кілька слів тільки про його літературну діяльність. Се був незвичайно плодовитий письменник: самих поезій написав він звиш тисячу, між ними з кільканацять довших поем. Але замале знання мови (в перших початках), скора вдача його, брак доброї поради і взагалі життєві обставини часто не давали йому займатися стараннішим обробленням праць. Через те н. пр. багато його поезій не здатних до друку; в нашім виданні подаємо іменно вибрані на основі рукописів.

Вірні спостереження народного горя і щастя, велика любов до нашої бувальщини, до України і Буковини, бажання кращої долі народові, та десь колись і суб’єктивна лірика або весела видумка – оце зміст його поезій, а простота вислову і щирість – се їх прикмети. Коротші поезії (з них багато відомих через музику самого ж Воробкевича) випадали звичайно краще, ніж довші поеми, н. пр. цілий ряд «дум» з козацької історії, де він на лад Шевченка і Куліша оспівував бувальщину, мало маючи джерел до того; а брався він і за такі теми, як Нерон, Клеопатра, цар Іван Грозний, що вже зовсім були йому не під силу.

На час побуту його в Давиденах і Руській Молдавиці припадають і перші оповідання: «Вимуштрований кінь», «Турецькі бранці», «Амврозій Остапкевич», «Месть чорногорця» і «Циганка». Як у поезіях, так і в сих оповіданих видко ознайомлення з народними піснями (він сам збирав їх радо ще в школах), з творами Квітки, Шевченка, Падури, Куліша, М. Вовчка, Мордовця, Стороженка, Номиса, М. Шашкевича, Могильницького, М. Устияновича, Мих. Чайковського, Гоголя, істориків Костомарова і Енгеля і галицьких видавництв.

В рр. 1879 – 1898 написав ще з кільканацять оповідань, гідних уваги й тепер, бо се вірно списані образки, переважно з нашого життя. В роках 1896 – 7 написав також повість п. з. «Іван Мазепа і Василь Кочубей», але вона за слабо оброблена.

З драматичних праць Ізидора Воробкевича кращі ті з народного жити: «Гнат Приблуда» (1875), «Вбога Марта» (1878), «Новий двірник» (1883) і «Блудний син» (1885). І. Воробкевич перший у Галичині й Буковині вивів народне життя в поважних творах на сцену і в тім його неперечна заслуга. Написав також три історичні драми: «Василько Ростиславич» (1882), «Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891). Славні були колись його оперетки і комедії (текст і музика його): «Каспар Румпельмаєр» (1874), «Золотий мопс» (1879), «Пані молода з Босни» (1880), «Пан мандатор», «Янош Іштенгазі» (обидві з р. 1882), а в рукописах лишилися ще: «чародія» «Демон-горівка», комедія «Пан Венцлічек» (обидві з 1884) і «Комедія без автора» (1888).

Про діяльність І. Воробкевича яко музиканта треба хоч те сказати, що він, крім учебників співу і музики та опереток, уложив також коло 40 літургій (8 з них друковано), багато псалмів і кількасот світських пісень, між ними 12 до слів Шевченка, котрі й видано. Як композитор він був загально знаний в Галичині і Буковині. Взагалі був се чоловік, що тяжкою працею для народу заслужив собі на те, щоб ми його пам’ятали і його працю пізнали хоч у часті.

Його псевдоніми були такі: звичайно Данило Млака, а крім того: Демко Маковійчук, Морозенко, С. Волох і Семен Хрін. Слово «Млака» взяте з давньої назви його родини: Скульский Млака де Оробко. Дід Ізидора змінив своє прізвище Оробко на Воробкевич.


Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 5 – 8.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 107

Модифіковано : 4.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.