Принижені та зневажені

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Ох, перший зуб, зуб невинності.

Але хто знає, що буде далі?

“Краще грати на флейті, ніж в кості”, –

каже Захід. Але водночас

дме в тромбони сохнучих сорочок.

Ох, зрадо зрад! – пісня моя міняється,

горе сидить лише в нас, промовляючи:

принижені та зневажені.

Нехай у Франції зрада брехлива

говорить до світу з усіх своїх веж:

там, де правди уже не залишилось,

немає свободи до волі без меж.

Але тут ми усі – неначе ужалені

від сильного сорому й потрясінь,

лиш чуєм, як тиша дзвінко лунає:

принижені та зневажені.

Дім із вікнами на двір безнадії,

повний фантомів, і ми те – бачимо,

відчуваємо ясно, як від них віє:

принижені та зневажені.

Невипадково, що ми побачили

на пленері сну одне лише явище.

Як звукову галюцинацію:

принижені та зневажені.

Потім безсилля когось надкусити

штовхає зло на щоденний шлях.

Ми ж відчуваєм гірку подвійність:

принижені та зневажені.

Назва вірша “Принижені та зневажені” повторює назву роману Достоєвського, бо торкається дуже болючої події для Чехословаччини, зокрема подій 1939 р., коли її територія була окупована Німеччиною. Подібну образу за зраду своєї батьківщини автор також висвітлює в поемі “Відповідь Франції”.