Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

До Шевченка

Віктор Забіла

Чого ти лаєшся, Тарасу?

Що не найшов в Борзні припасу,

Якого ти тоді бажав?!..

Сам ти такий, як мене лаєш.

«За що?» – ти, може, попитаєш?

За те, що в хутір не забіг.

Якогось жида віз з собою

Мерзенного і з бородою

І через те мене минув…

Який же ти земляк,

Який же ти писака?

Неначе гнав тебе собака!

Боявся день подарувать,

Щоб побувать у мене в хаті,

Щоб пісень вмісті заспівати,

Якії серце нам гризуть.

Ми б на бандурці забриньчали,

А циганчата б танцювали

(Хоч би вже з лихом пополам).

Я рад би був тобі, як брату.

Якби забіг до мене в хату,

Неначе б сваху шанував!

В мене худоби дуже мало,

Да ще б найшли – горілку, сало, –

І з’їли б трошки й запили.

Да розказав би дещо гарне

Про земляків, не іностранне,

Бо я до язиків не вдавсь…

Дак ні!… Зазнався, бач, з панами,

З писаками, з багатирами,

А земляка дак і забув!

Бодай тобі за цюю штуку,

Послали відьми тую муку…

Послухай, – зараз іскажу:

Борщу, вареників, литивки,

Семги, чехоні і скубрійки

З пів-года щоб не коштував;

Щоб цілий день не пив горілки,

Не довелось щоб і наливки

Ковтнуть хоч раз один на сміх;

Да щоб приснилось: бужанина,

В’юни, лоскірка і свинина

З сметаною да і з хрінком;

Отії щи щоб ти їв руські,

Отії соуси францюзські,

Що тільки в животі бурчить…

Лютую я на тебе дуже, –

Тобі дак, може, і байдуже,

Мене ж за серце зачепив.

І ще скажу словце, Тарасу!

Біда жить в світі без запасу,

Грошима люде що зовуть.

Я б ще побув у Петенбурсі

І побував би в вашій бурсі,

Що Академієй зовуть.

Побачив би тебе, Тараса,

Що написав Торквата Тасса,

Того, що славний медальєр.

Там Григорович є добряга…

Да ще найшовся б чолов’яга,

І серце б трошки пожило…

Там Глинка той, що добре грає,

Що пісень всяких він співає,

Як би весною всі птахи!..

Дак що ж робить?.. Не маю долі:

Живу у світі, як в неволі, –

Як пташка в клітці, так і я!..

Співають пташки і в неволі,

Да все не так, як би на волі, –

Що аж звірі танцюють їм…

Прощай! Не хочу більш писати,

Паперу більш щоб не псувати,

Нехай судовики псують!..


Примітки

Проїзд Шевченка через Борзну, на який нарікав Забіла, стався у лютому 1844 р. [Крижанівський С. Віктор Забіла, поет і літературний герой. – Київська старовина, 1993 р., № 6, с. 73]. Твір датується 21 червня 1844 р. на підставі приписки автора [Лященко А. Шевченко і В. М. Забіла. – Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови, К., 1929 р., т. 2].

Борщу, вареників, литивкиу виданні 1906 р. стоїть: «Борщу, ковбас, вареників, литивки» – але задля розміру треба чимось пожертвувати…

Семги, чехоні і скубрійкиу виданні 1906 р. зазначено, що в різних рукописах стоїть: сеньхи, сеньги, сеноги, сельги. Коливання писарів кажуть нам, що всі ці слова були їм невідомі й незрозумілі. Думаю, треба – семги, тобто в рядку перелічено сорти риб.

Що написав Торквата Тассау виданні 1906 р. стоїть: «Того, що написав Торквата Тасса»; але задля розміру треба відкинути того. Цей рядок вказує на Нестора Кукольника (1809 – 1866), автора поеми «Торквато Тассо» (1833).

Подається за виданням: Мировець В. Життя і твори Віктора Забіли. – Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 173 – 175.