При подарке матери колокольчика

Віктор Забіла

Задзвони мені, дзвоночок!

Да й скажи, де мій синочок?

Може, він того не знає,

Як мати за ним скучає…

Задзвони мені, дзвоночок!…

Неслухняний мій синочок:

Мене стару покидає

Та й частенько запиває…

Задзвони йому, дзвоночку:

«Не пий, не пий, мій синочку!

Хіба ти цього не знаєшь,

Що вік ти свій вкорочаєш?»

Задзвони йому, дзвоночку:

«Матір пожалій, синочку!

Живи так, як добрі люде, –

Мені в світі гарно буде!»

Примітки

Під цим віршом підписано: «Викторъ Забила (во второй половине июля (до 27-го) 1855)». Цього вірша нема ні в одному рукописові, крім № 2, в якому він прикладений на окремому листочку паперу. – Прим. В. Мировця.

Подається за виданням: Мировець В. Життя і твори Віктора Забіли. – Киевская старина, 1906 г., № 5-6, с. 176.