Пожар

Богдан-Ігор Антонич

Блакитну плахту неба передер

нараз, мов тишу грім, червоний серп;

мов з ран, булькоче кров огню зі щерб.

В повітрі пах припалений чабер.

Даремно воду ллють з криниць й озер.

Вогонь над голови пузаті верб

підносить косу полум’я, свій герб,

як віяло з рудочервоних пер.

Стрункою шиєю верх стін і брам

хитає в сторону праву та ліву

з жагою дикою; його жарким устам

кривавим віддиху безмежжя треба.

Та іскрами жбурляє в хмари з гніву,

що сам не може підпалити неба.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 7.