Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / С / Михайло Старицький / Прозові твори / Останні орли

Останні орли

Михайло Старицький

Історична повість із часів гайдамаччини

Гей, гуля Максим, гуля батько… Рисунок Софії Караффи-Корбут

Гей, гуля Максим, гуля батько… Рисунок Софії Караффи-Корбут

(1)  2

1. Залізняк та Найда в Києво-Печерській лаврі

2. Зустріч Найди з Дариною

3. Шляхта у Лисянському замку

4. Залізняк у Лисянці

5. Сара і жидівський кагал

6. Дарина закликає Найду до боротьби

7. Петро полює на Гершка

8. Петро у гайдамаків Неживого

9. Поляки обертають церкву в Туровій на унію

10. Залізняк і Гонта в Туровій

11. З’їзд шляхти в Умані

12. Дарина у Найди в Мотронинському монастирі

13. Сара в неволі у батька

14. Залізняк у Мотронинському монастирі

15. Записка про скарб

16. Петро та Пріся потрапляють у таємну кузню

17. Бал у київського губернатора Воєйкова

18. Дарина збирається тікати від батька

19. Дарина в Лебединському монастирі

20. Напад конфедератів на Лебединський монастир

21. Найда та Аркадій знаходять скарб

22. Дарина вбиває пана Голембіцького

23. Добрий лисянський пан Левандовський

24. Поляки повісили отця Хому

25. Мотронинський монастир центром повстання

26. Загибель титаря. Повстання у Лисянці

27. Освячення повстанської зброї

28. Сару везуть до Умані

29. Дарина серед гайдамаків

30. Кохання Найди з Дариною

(1)  2


Історична повість «Останні орли» М. Старицького вперше опублікована російською мовою під наззою «Последние орлы» в газеті «Московский листок» (1901 р., №№ 4 – 363). З того часу вона ніколи не передруковувалася, і лише в 1968 році видавництво «Дніпро» випутило її з деякими незначними скороченнями в перекладі на українську мову Микити Шумила та Євгена Михайлюка.

Твір цей, як і всі інші історичні твори Старицького, написаний у співробітництві з дочкою Людмилою Михайлівною. Про літературну спілку батька й дочки говорять мемуаристи – О. Пчілка, К. Мельник-Антонович, В. О’Коннор-Вілінська, згадує Леся Українка, про це свідчать і чернетки автографів М. Старицького, що зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, а також заповіт письменника.

Однак співробітництво дочки було досить обмежене і мало цілком залежний характер. Весь задум твору, докладний план його, ідейне спрямування, розгорнені характеристики дійових осіб, а також переважна більшість розділів належать М. П. Старицькому, дочка ж писала частину розділів за планами і вказівками батька, під його контролем. Це співробітництво було викликане бажанням батька матеріально підтримати дочку. Проте питання про участь дочки в створенні цього, як і решти творів, вимагає докладнішого вивчення.

Писав автор цей твір частинами і «з-під пера» посилав до друку. «Лежу я, здається, востаннє на ліжку і, певно, не зведусь», – пише він Д. Мордовцю в листі від 13 жовтня 1901 року. Такі скарги раз у раз зустрічаються в листуванні письменника й за 1900 рік. Часто бувало, що, знесилений важкою хворобою, Старицький не міг сам писати, тоді він диктував твір своїм домашнім. Це видно з чернеток-автографів роману: окремі розділи писані рукою кількох людей. Додаймо також, що в рік створення «Останніх орлів» відбувся судовий процес Старицького з реакційним журналістом, співробітником «Киевлянина» І. Александровським, який звів наклеп на письменника в статті «Драматурги-хищники». Цей процес, якому Старицький надавав великої громадської ваги, тягнувся чотири роки й коштував йому багато здоров’я і нервів.

Написані розділи повісті М. Старицький надсилав до редакції газети, де вони зразу ж друкувались. Отже, письменник до початку друкування не мав перед собою цілком викінченого, остаточно відредагованого тексту, і хоч у нього й був заздалегідь складений детальний план, у процесі праці над твором робилися різні зміни, які часто не узгоджувалися з уже надрукованими розділами. Крім того, до тексту вкралися неточності, недогляди, повторення тощо. Так, наприклад, деякі дійові особи виступають у першодруку під різними іменами: Лейба – Гершко, Докія – Дарина, Лендовський – Левандовський, Свічка названий то генеральним підскарбієм, то генеральним обозним, лисянський титар – Дмитром Голінним і Данилом Кушніром, Ясь – Стасем. Б одній сцені замість короля Понятовського двічі названий Лещинський, а замість Пулавського – Понятовський Текстуальні розходження були й у таємничій записці про скарб, підкиненій Найді, та в пізніше поданих уривках її тексту. При перекладі ці розбіжності й недогляди усунено, імена дійових осіб уніфіковано. Виправлено також друкарські помилки першодруку, що іноді непомітно змінювали слова: наприклад, мыса замість леса, Менцевский замість Линцевский тощо.

Історичну повість «Последние орлы» М. Старицький писав розділами, які мали певний закінчений зміст. У газеті «Московский листок» твір друкувався частинами, але вони не відповідали розділам письменника: авторський розділ у редакції ділився на дві й більше частин. У нашому е-виданні запроваджено поділ на розділи відповідно до змісту. Розділам дано назви для полегшення орієнтації у змісті.

Ілюстрації до львівського видання 1990 р. виконала художниця Софія Петрівна Караффа-Корбут.

Подається за виданням: Михайло Старицький Останні орли: історична повість із часів гайдамаччини. – Львів: Каменяр, 1990 р. – 456 с.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5936

Модифіковано : 24.09.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.