Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / С / Анатолій Свидницький / Листи / 21.05.1862 р. До В. С. Гнилосирова

21.05.1862 р. До В. С. Гнилосирова

Брате Василю, соколе мій ясний!

Сьогодня отримав я Ваш лист (від 16 квітня – апреля?) і зараз же даю відпис. Не знаю, чи гарний, чи поганий це звичай, але він у мене такий, щоб не робить заводу. І найперше спасибі за ласкаву пам’ять; а я думав, що вже забули-сьте мене та й кажу собі, думаю: що не схопив бога за ноги, то скоро опам’ятається. І збиравсь до Вас писати, та подумаю-подумаю, – не знаю, як звати; і не пишу. Аж тепер, спасибі Вам, розворушили мене, неробу. Та відколи бачили-сьмо ся, стільки всього перевернулось, що й не перелічити, а не то переписати, то й буду третє через десяте.

Великодніми святками я був в Переяславському повіті, на страснім тижні в Києві; через Прилуку, Лохвицю вернувсь на місце. Народ нігде землі не бере; б’ють бідних всюди. В Остерському повіті відказали: «Адже бог створив людей і землю для людей; то як же це так, що вона панська?» Скомандували стріляти, а народ в сміх; москалі й стали, руки попускали. Старший мулу напустив: «Они царя не слушают! Они царя не…», кричить, бігає кругом; а військо ка: «Цар не давав приказу стрілять». Скінчилось на різках – само собою не солдатів били й не їх старшого.

Всюди тепер б’ють отут навкруги і в нас. Люди не вірять, що це так цар порядкує, і ждуть казенного наділу. Найгірш збиває з толку, що пішакам землі не дають3. Народ дума, що цим хочуть одних повернути знов під пана, а бідніші остануться вільними; і кажуть: «Ми всі рівні в пана і в царя, то якби це царська воля, так всім було однаково». Я довго балакав з людьми про це діло, скінчилось ні на чім: «Раз родила мати», – кажуть. От куди повернули запорозьку приповість! – «Як засічуть, то другої смерті не буде!» Ця розмова з людьми навіяла мені вірші4, що при цім листі посилаю.

В Переяславськім, Кобеляцькім пов[ітах] сарана вже вилупилась. В Переяславському після провідної неділі мали вже бити її. Чиновником по цьому ділу назначили одного Висоцького Миколая, панича з Недри (село під Переяславом]). Ось він який:

В Недрі жиє пані з дочкою – Гаяринша. Дочка з луччих, хотіла школу завести в селі, та піп не позволив, училась читать у батька Тараса, мала брата в університеті, в 48 році (пропав) і далій. Так Висоцький, підпивши, видер вікно і вліз до єї в спальню. – Багато розказувати.

Панянка втекла за темрявою, а він ліг в світлиці, весь окровавлений, що порізавсь на скло. Далій його виштовхали з хати, а в садку сипнули в шкуру слуги. Були б таки добре спарили, та прийшли його люди і випросили: «Пустіть, – кажуть, – бо він на нас злість зжене».

Перед цим він сватавсь на ту ж панянку і якимсь каком (не знаю) його папери очутились у неї (вона каже, що в її швагра – зятя б то по-тутешньому): а він тарах об’явленіє в стан, що така-то панянка «пригласила меня для удовлетворения похоти, во время акта украла мои документы, каковы прошу полицейскою властию и пр…»

Її швагер удер таку штуку: подав об’явленіє, що його окрадено, і каже: в комнатах найдены эти документы… Діло далій не рушало. – Такії-то пани під Переяславом!

В мене опріч цього єсть лист одного пана до другого, як він напавсь на його двір і згвалтував наймичку. На цей узір багато б можна насиляти, та щоб не докучати, то напишу ще лиш одну штучку. У нас під Миргородом єсть пан Захарій Львович Майлат-Демидович. Цей згвалтував дівчину і, хоч вона подала на його скаргу в суд, гуля на волі – кажуть: «Нема законного досвідчення». А на те не зважають, що в хуторі тоді не було, опріч пана, ні душі стану чоловічого. І ще таких штук чимало… Міський наш голова наплатав їх доволі, – і вже подано на його до 30-тка прошеніїв.

Були і в нас, мовляли Ви, вечорниці5 і також на користь неділішньої школи, та нам не так поталанилось. Всіх було три, зібрали до 40 карб.

Тепер чим добрим Ви там зайняли свій розум та руки? А я справді працював, і Ви не на вітер написали, «що не було порухи». Через Білозерського я зпорушився. Подумайте самі! Післав я йому ось що: «Злий дух», «Відьми, чарівниці й опирі», «Вимова наша українська і потреби нашого орфографовання», «Народні оповідання», «Мысли по поводу предстоящей реформы (здається) по министерству народ[ного] просв[ещени]я», «Люборацькі» – роман з життя правобіцького духовенства (1-шу половину тільки відіслав оце в січні (1862 p.).

Перші три штуки 1860 p., других дві – 61, третю одну – 62, і до мене – нічичирк. Тільки «Великдень» надруковано, як знаєте, та вістку з М[иргорода] в тій же кн. «Основи» (про улицю). От і все. А таки не пишуть, щоб словечко, то ніт. Так я написав оце св. Історійку з катехизцем і вже не шлю в «Основу», а дав тут одному панові – казав видасть, та побачим.

В маю я подав письмо до Білозерського й писав, що пора нам розрахуватись за «Великдень», та коли не відписуєте і не друкуєте, то пришліть мою працю назад, а я поперекладаю на московське і так ознакомлятиму з Україною. Таке-то. Річенець по 1-е липня. Коли не озветься, то буду скаржитись і в «Основу» ні словечком не поклонюсь. Пани собачі!

5-го мая Михайло (Малашенко), коли знаєте, одружився на простій дівчині – там же таки, де жив – в Олександрівці. В Київ прислали 10 тис. карбованців, щоб заготовить учителів на села. Багато вже подалось на місця, і мій братуха в Таращанському повіті отримає місце. Може, вже й поїхав. Школою (в Києві) учительською завідуватиме п. Тулов (спектар каз[енних] шкіл на весь округ), гімназія і студенти. Так мені пишуть. Де буду на канікулах, не знаю; дам знати згодом; спасибі, що озвали-сьте ся, а я не буду мовчати.

Пишучи до мене, напишіть, як у Вас закінчуються глаголи в теперішнім часі в 3-й персоні (може, особі лучче) наклон., изъявит. – ті, що мають ударение на останнім складі – біжить, кричить – то, що в лічбі поєдинчій і в лічбі загальній (чи як би – множ. число?), ті, що в московській мові належать до 1-го сопряженія: бігають, ідуть тощо. Також: як по-нашому звати:

Грамматика – письмовниця (чи добре?)

Вступление – ?

Введение – ?

Части речи – ?

Имя – словоймення (чи добре)?

– существит.?

– прилагат.?

– числит.? местоимение – займення (?)

глагол – так же (?) и пр. – ? падеж, склонение і все з 2-ї часті: предложение, подлежащее, сказуемое і т. д. Буква – значка (?), гласная – голосна чи самоголоса, самогласна? Согласная – приголосна чи заголосна, чи як? Полугласная – безголоса? и пр., и пр. Я, бачите, збираюсь писать письмовницю для наших – спочатку московську, а там і наську, може, як схамаркаю.

За цим же словом будьте здорові

Ваш все однаковий Анатолій Свидницький

Кланяйтесь п. Шиманенкові, п. Цис – спасибі йому за добре слово! Коли що й можу сказати, то хіба, що я більш учу на практиці, а учебник тільки стає на підмогу. Випишіть собі грам-ку Смирнова – для синтаксиса, а етимологію самі напишіть.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1924, № 4, с. 94 – 96. Включено до вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 486 – 489. Автограф зберігається в ЦНБ, ф. З, од. зб. 4075. Цей лист є відповіддю на лист В. Гнилосирова із Охтирки, відісланого 16 травня 1862 р. (зберігається в ЦНБ, ф. 3, од. зб. 4074). На рукописі Свидницького рукою Гнилосирова зроблена помітка: «Получ. 29 мая 62 г. Отвечав 28 іюня з Полтави».

Подається за автографом.

Гнилосиров Василь Степанович (псевдонім – А. Гавриш; 1836 – 1900) – український педагог, журналіст, член Харківської громади. Вихованеш, Харківського університету. На початку 1860-х років вчитель Охтирської повітової школи.

Народ нігде землі не бере. – З огляду на хижацький характер реформи 1861 р. селяни відмовлялися від примусового викупу землі в поміщиків, наївно вірячи, що «справжній» царський маніфест приховано від них панами.

…пішакам землі не дають. – Згідно з уставними грамотами під час реформи 1861 р. селянам, у яких не було тягла (коней чи волів), землю не надавали.

Ця розмова з людьми навіяла мені вірші… – Згаданий вірш «В полі березина стояла…». На звороті рукопису цього вірша рукою члена Полтавської громади М. Жученка написано короткий лист-привітання В. Гнилосирову. Адресант повідомляв, що їде з Миргорода на Лохвицю і потім до Києва.

Були і в нас… вечорниці… – Під час перебування у Миргороді А. Свидницький разом із учнями недільної школи організовував платні концерти.

Білозерський Василь Михайлович (1825 – 1899) – один із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. В 1861 – 1862 pp. офіційний редактор і видавець «Основи».

«Вимова наша українська і потреби нашого орфографовання». – Ця праця А. Свидницького, надіслана 1860 р. в «Основу», лишилася ненадрукованою, і її подальша доля невідома. В ній, очевидно, йшлося про доцільність наблизити правопис до усного мовлення народу. Правописна практика Свидницького-письменника свідчить про його орієнтацію на живомовну традицію, на точне писемне фіксування мовних особливостей того чи іншого середовища. Цікаво відзначити, що ці ідеї про вдосконалення фонетичної основи українського правопису розгорнув М. А. Тулов у статті «О малороссийском правописании», надрукованій 1879 р. у «Филологических заметках».

«Народні оповідання» – оповідання, створені на фольклорній основі: «Іван Доробало», «Недоколисана», «Проти сили не попреш; з чим родився, з тим і вмреш».

«Мысли по поводу предстоящей реформы Просв[ещения]». – Ця праця, яка, очевидно, не збереглася, була присвячена розгляду «Проекта устава низших и средних училищ» (Спб., 1860).

Тільки «Великдень» надруковано… та вістку з М[иргорода]… – Йдеться про нарис «Великдень у подолян» («Основа», 1861, № 10, 11-12) і допис «Из Миргорода (Письмо редактору)», надрукований без імені автора в «Основі», 1861, № 11-12.

«Основа» – перший український громадсько-політичний і літературний журнал, що виходив у 1861 – 1862 pp. у Петербурзі. До співробітництва в журналі А. Свидницького закликав П. Куліш, але з цілого ряду надісланих матеріалів редакція «Основи» опублікувала лише його етнографічно-фольклорний нарис «Великдень у подолян» та інформацію з Миргорода.

Малашенко Михайло – знайомий Свидницького, вчився у Київському університеті, входив до Київської громади.

Тулов Микола Андрійович (1814 – 1882) – український літературознавець і педагог. У 1860-х роках помічник попечителя Київського учбового округу. Сприяв влаштуванню Свидницького на роботу в університетський архів.

…збираюсь писать письмовницю для наших – спочатку московську, а там і наську, може, як схамаркаю. – Згодом Свидницький підготував і видав у Києві 1868 р. посібник для вчителів і окремо для учнів під спільною назвою «Русская азбука».

Шиманенко – член Харківської громади.

Цис Олександр Данилович – на початку 1860-х років студент Київського університету, згодом військовий лікар, автор кількох драм з українського життя. У листі від 16 травня 1862 р. В. Гнилосиров зазначав:

«Я оце якось був у Полтаві та й стрів там київського скубента Циса. Розбалакались, бачите, про Київ. Зайшла річ і об вас. Він каже, що теж ви йому в пам’яті. Казав і за ваш «Метод преподавания российского яз[ыка]», що дуже добрячий. Якщо можна, мій голубе, напишіть, в чім сила й що до чого й як».

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 519 – 522.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 176

Модифіковано : 30.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.