Історіографія
Жарких М.І.
Література, присвячена цьому твору, невелика. Вона складається з передмови до перекладу К.М.Мельник [2], розвідок М.К.Любавського [3], Ю.М.Юргініса [4] та Є.Охманського [5]. Три рази звертався до трактату білоруський історик філософії С.Ф.Сокіл [6].
В 1880 – 1881 роках професор Київського університету В.Б.Антонович читав курс лекцій з джерелознавства історії України. Цей курс було записано і в 1884 році видруковано літографічним способом (тобто дуже малим накладом). Не минуло і 120 (ста двадцяти) років з часу того видання, як курс було перевидано [7], але знову накладом в 200 примірників (що навряд чи суттєво більше за наклад 1884 року). Але коли мені пощастило його здибати, то я цим многоцінним курсом скористаюсь.
Твору Литвина Антонович присвятив один уступ, але дуже змістовний:
"Записки безіменного автора, відомі під іменем записок Михалона Литвина, але ім’я автора яких насправді невідоме. Відомо, що автор – житель В.к.Литовського, родом литвин, жмудин. На Русь він дивиться, як на область чужу. До нас дійшли тільки уривки його твору, видані спершу в Базелі, потім в Ельзевірській бібліотеці, яка знаходилась в Голандії, і, нарешті, в 50-х [1850-х] роках в 'Архіві' Калачова, де вміщено латинський текст та російський переклад […] Твір було написано з метою ознайомлення спадкоємця престолу Сигізмунда_2 з топографією та побутом краю. У своєму творі автор торкається всього не систематично, пише, що йому заманеться. Характер твору повчальний, й вжито при цьому порівняльний метод. Автор намагається довести, що у Литві лиха моральність, і порівнює литовців з москвитянами й татарами, народом, хоча й більш диким, але моральнішим. Попри те, що ця помилкова думка покладена в основу твору, в ньому є багато характеристик для всіх станів князівства Литовського. Автор дає, між іншим, також історичні відомості, але тут у нього промахи, і відомості ці не важать. Мають ціну описи побуту та географія" (с. 56 – 57).
Цей перший в часі джерелознавчий аналіз твору ніким не був використаний чи навіть згаданий, і це дуже шкода, бо досліди над Литвином, описавши коло довжиною в сто років, повернулись, як побачимо трохи нижче, до тих пунктів, з яких починав Антонович. Це само по собі не було б дивом – хіба мало корисних праць було незаслужено призабуто ? – але в передмові до видання перекладу К.М.Мельник нема ніяких слідів використання цих влучних спостережень, попри те, що збірка перекладів вийшла під редакцією В.Б.Антоновича. Так чи інакше, я не вірю, щоб Антонович, пишучи передмову до перекладу через дев’ять років після курсу лекцій, не скористався нічим з цього курсу. Отже, автором передмови не є Антонович – тут О.В.Тодійчук помиляється.
К.М.Мельник викладає історію публікації твору, вираховує дату його написання (1548..1551 рр.), яка стала загальноприйнятою (найчастіше називають 1550 рік), вказує, що Михалон Литвин – це псевдонім і обґрунтовує припущення, що автором був Михайло Тишкевич. Власне джерелознавчих спостережень практично нема:
"Записки Михалона Литвина являють багатий запас відомостей, що стосуються внутрішнього ладу Великого князівства Литовського; у виданій частині записок ще більше заціліло відомостей про побут кримської орди та її стосунки до литовсько-руських областей. Але при всьому багатстві фактичного матеріалу, ми не можемо проминути мовчанкою один великий недолік в плані та характері твору. Автор мав на увазі не стільки оповідання про те, що він бачив та чув, скільки мету дидактичну […] З цією метою автор перебільшує з одного боку недоліки своїх співгромадян, а з другого – чесноти сусідів […] Але цю зайву долю шаржу читач відрізнить досить легко при уважному читанні" (с. 5 – 6).
М.К.Любавський поставив перед собою задачу вирішити, хто був М.Литвин. На початку своєї статті він старанно переповідає зміст праці К.М.Мельник, не посилаючись на неї і навіть не згадуючи існування публікації в "Мемуарах". Далі автор рішуче твердить, що акти Литовської метрики містять точну відповідь: Михалон Литвин – це Михайло Тишкевич. Таким чином, Любавський розвиває гіпотезу К.М.Мельник щодо авторства твору. Джерелознавчих спостережень в статті нема.
Ю.М.Юргініс в своїй праці вважає, що тотожність М.Литвина та М.Тишкевича доведена Любавським та Й.Йонінасом (про фундатора гіпотези – К.М.Мельник – знову не говориться). Основний зміст статті – з’ясування обставин посольства М.Тишкевича до Криму за документами Литовської метрики. Далі автор перелічує теми, висвітлені в трактаті М.Литвина [8], без будь-яких зауважень, з чого я роблю висновок, що Юргініс вважає інформацію по цих темах достовірною. Джерелознавчий висновок такий:
"Перебування автора в Криму та опис того, що він там побачив, є джерелом для вивчення двох політичних питань. По-перше, для з’ясування форми стосунків між великим князівством Литовським і Кримським ханством в 1 половині 16 ст. і по-друге, для визначення внутрішнього ладу та військової організації татар того часу" (с. 95).
Є.Охманський в своїй яскравій статті вийшов один проти фаланги прихильників М.Тишкевича і розбив її, досить переконливо довівши, що Михалон Литвин – псевдонім Венцлава Миколаєвича. Джерелознавчі спостереження його такі (обмежуюсь до спостережень щодо татар): автор добре знає поділ татар на орди, історію Криму, історію Гіреїв (с. 102), знає шлях вздовж Дніпра до 12 рукавів, які впадають в Чорне море (с. 103).
"Автор дуже добре був знайомий з Кримом. Найбільшу цінність мають його описи життя й татарських звичаїв, як такі, що зачерпнені з безпосередніх спостережень й добросовісні у своєму викладі. В ньому нема вимислу й фантазії, його судження про татар, можливо, занадто захоплені, але вірно відтворюють татарські реалії. Він знав ханський двір та гареми Саіп-Гірея, що могло б вказувати на те, що він був його офіційним гостем" (с. 103),
- одне слово, маємо джерело першої руки, докладне й достовірне.
С.Ф.Сокіл у своїх працях розглядає тільки погляди М.Литвина на суспільні та політичні проблеми великого князівства Литовського. У питанні щодо особи автора він у перших своїх працях беззастережно признавав рацію М.Любавському і тому, пишучи про трактат, все говорив про погляди Михайла Тишкевича; в останній праці (1984 р.) він говорить про погляди М.Литвина (тобто він непрямо визнав слушність точки зору Охманського). Оскільки він розглядає твір виключно як пам’ятку суспільної думки, питання про джерельну вартість трактату його не цікавить, тільки загально констатує:
"Праця написана дуже жваво і свідчить про добре знання автором суспільного та політичного устрою життя народів, сусідніх з великим князівством Литовським"[9]
- в чому загалом слідує попереднім авторам, які писали про Литвина.
З цього огляду видно, що дослідників інтригувала головним чином сама постать автора, і далеко менше цікавила джерельна цінність його твору. Щодо останньої, К.М.Мельник виявилась завеликою оптимісткою: чи то читачі траплялись не досить уважні, чи ще якась біда, але "доля шаржу" в творі поступово зменшувалась, поки не зійшла нанівець, лишивши враження, що трактат – вповні надійне джерело [10]. Саме так його й використовують численні автори, які торкалися історії Криму: будь-яке висловлювання М.Литвина, навіть найнеймовірніші байки, цитувалось або переповідалось прямо, без жодних сумнівів чи застережень.
Примітки
2. Укладач списку праць В.Антоновича О.В.Тодійчук зараховує вступні статті в "Мемуарах" до творів В.Б.Антоновича (Антонович В.Б. Моя сповідь. – К.: 1995 р., с. 782), але це невірно, принаймні щодо передмови до М.Литвина, як показано далі.
3. Любавский М.К. Кто был Михалон Литвин, написавший в половине 16 в. трактат "О нравах татар, литовцев и москвитян" ? – Учёные записки Института истории РАНИОН, 1929 г., т. 4, с. 49 – 54.
4. Юргинис Ю.М. Посольство Михаила Литвина у крымского хана в 1538 – 1540 гг. – "Россия, Польша и Причерноморье в 15 – 18 вв.", М., 1979 г., с. 87 – 96.
5. Ochmański E. Michalon Litwin i jego traktat o zwyczajach tatarów, litwinów i moskwicinów z połowy 16 w. – Kwartalnik historyczny, 1976, a 4; я користувався російським перекладом: Охманьский Е. Михалон Литвин и его трактат о нравах татар, литовцев и москвитян с.16 в. – "Россия, Польша и Причерноморье в 15 – 18 вв.", М., 1979 г., с. 97 – 117.
6. Сокол С.Ф. Идеи гуманизма в мировоззрении Михаила Тышкевича. – "Проблемы общественных наук", Минск, 1970 г., с. 199 – 204; Сокол С.Ф. Социологическая и политическая мысль в Белоруссии во 2 п.16 в. – Минск: Наука и техника, 1974 г. – 144 с. (розділ "Соціально-політичні ідеали М.Тишкевича" – с. 35 – 63); Сокол С.Ф. Политическая и правовая мысль в Белоруссии 16 – 1 п.17 вв. – Минск: Наука и техника, 1984 г. – 188 с.
7. Антонович В.Б. Курс лекцій з джерелознавства 1880 – 1881 рр. – К.: 1995 р. – 108 с.
8. Теми такі: греки мають срібний посуд; татари й турки примушують їх працювати в неділю й на Паску; християнин не має влади над холопом і власним сином; християнин тратить всі права за висловлювання проти мусульманства; хан може виставити 30 000 війська, і так далі.
9. Сокол С.Ф. Социологическая…, с. 39.
10. З останніх публікацій: "Надзвичайно цікаві дані для з’ясування економічного стану міста [Києва] подає твір Михалона Литвина […] Ясно, що автор був людиною досвідченою, обізнаною та широко інформованою […] Його свідоцтва про численні товари […] в Києві, різні промисли викликають довіру" (Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва 13 – с.16 ст. – К.: 1996 р., с. 15). (Додатково – у Післяслові).