Переклад Георгія Потульницького
Ситуація в Україні і прагнення Української Народної Республіки
1) Україна є необхідним чинником в боротьбі з більшовиками. Згідно надійних свідчень, що надійшли до Верховного Командування української армії, Радянська Росія готується до нової військової кампанії, що запланована на наступні весну чи літо. Ця кампанія вже розпочалася на Кавказі, в Грузії; але згідно вже згаданих свідчень, основні зусилля більшовиків будуть направлені на Захід. Ця війна, що обов’язково вибухне, за будь-якого приводу, є абсолютно необхідною для існування Радянської Росії і для реалізації її подвійної мети – радянізації та завоювання всього світу. Так чи інакше, мир, підписаний в Ризі, далекий від того, щоб забезпечити стабільну ситуацію: нагальна небезпека знову постійно загрожує Польщі, Румунії та балтійським країнам. Тобто, коли неминуча війна розпочнеться, Україна стане одним з перших і найважливіших її учасників.
Відомо, що російські більшовики володіють двома методами завоювання: перший – прямий, за допомогою армії; інший – непрямий, за допомогою пропаганди. Їхній напад на Польщу в 1920 показав, яка велика більшовицька небезпека загрожувала цій країні зсередини. У випадку нової атаки не має жодних гарантій, що та сама небезпека не виникне знову, зважаючи на складну фінансову і економічну ситуацію, в якій опинилася Польща, а також Румунія та інші сусідні країни. Україна бачила в дії обидва радянські атакувальні методи: і після стількох грабунків, і після стількох смертей неможливо переконати українців, що радянське пекло є чимось щасливим. Як наслідок українська армія – найбільш надійна з усіх європейських, що може протистояти червоним військам: досвід, що отримала Україна, надав їй імунітет від більшовицької отрути. Крім того відомо, що Україна, країна дрібних землеробів та індивідуалістиних звичаїв і смаків, є абсолютно протилежною російській комуні (міру).
2) Українське повстання повинно бути підтримане та організоване. В Україні повстання стає всезагальним: зараз, більше, ніж коли-небудь, воно є незліченним, систематичним та організованим. Ненависть як до червоних військ і до всього устрою, принесеного Москвою, так і до інших спроб гніту (німці, Антон Денікін) досягла свого апогею. Збір інформації та численні висновки, зроблені паном Олександром Шульгином, який підписав даний меморандум, під час його подорожі в Україну (літо 1920) і Тарнов (січень 1921), де він зустрів багато патріотів-повстанців, які постійно переходять кордон, повністю співпадають зі всіма зібраними документами, що доводять, що патріотичні почуття і національна самосвідомість очевидним чином поширилися по всій території України. Це почуття, ця самосвідомість досить сильно відріжняються від тих, що були до війни, а також від тих, що були в 1917. Сьогодні вони мають визначеність і непорушну силу.
Повстанці ведуть боротьбу за визволення України від чужоземного гніту і задля консолідації Української Народної Республіки. Вони визнають головою цієї Республіки Отамана Симона Петлюру, популярність якого в Україні всезагальна та беззаперечна. Їм вдалося не допустити розповсюдження більшовицької влади поза межі великих міст та головних залізничних маршрутів. Ворог, якщо він не має в своєму розпорядженні реальної військової сили, не наважується заглиблюватися в сільську місцевість. Таким чином у більшій частині цих районів, у всіх селах і майже всіх середніх містах діє незалежна (чи майже незалежна) від окупаційної влади адміністрація.
Повстанці зі всієї України підтримують між собою таємні відносини, як це було в Македонії в турецькі часи. Події показали силу опору цих українських селян, який червона армія неспроможна перемогти. Але ті самі події показали також, що завдяки зусиллям повстанців, яких достатньо для знищення більшовицьких планів, неможливо вигнати окупантів та встановити порядок по всій країні, яка поступово сповзає в руїну і тотальну анархію.
3) Уряд Української Народної Республіки і його голова Симон Петлюра – єдина сила, яка може забезпечити порядок і організувати антибільшовицьку боротьбу. Жодне іноземне втручання не може організовувати та вести цих повсталих селян до їх мети – захисту та звільнення їх землі. Після всіх розчарувань останніх років, українці стали вкрай насторожено ставитися до іноземців. Те, що поляки здійснили останню кампанію пліч-о-пліч з українськими військами, це тому, що вони були союзниками Української Народної Республіки і тому, що Симон Петлюра санкціонував їхній вступ в межі країни. Селяни говорили слово в слово: «Те, що Симон Петлюра привів до нас поляків, це для нашого блага». Насправді очевидно, що український уряд і голова держави Симон Петлюра єдині можуть звільнити Україну та покласти край анархії.
Влада Симона Петлюри і його уряду виходить з волі народу, Центральної Ради (1917), загальних виборів до Установчих Зборів і муніципалітетів (1917-1918), Трудового Конгресу (1919). Наразі він спирається на Раду Республіки, яка включає як всі українські партії, так і представників муніципалітетів, кооперативів, тощо. Звільнивши територію України в 1920, ця влада зуміла навести тут порядок. Було організовано армію, малочисельну (з причини нестачі боєприпасів), але її хороші військові якості були визнані поляками, а також, ми сподіваємося, французькою військовою місією в Варшаві. На жаль, ця армія змушена була відступити перед червоними військами, які внаслідок прелімінарного миру в Ризі та поразки Петра Врангеля змогли повністю зосередитися на Україні. Головний отаман Симон Петлюра, за відсутності рушниць та боєприпасів, змушений був розпустити по домівкам більше, ніж 75 000 чоловік. Зменшена до 45 000 тисяч бійців і до 100 000 патронів на момент більшовицького нападу, ця армія, незважаючи на свої стійкість і героїзм, не могла продовжувати кампанію.
4) Для виконання своєї військової мети український Уряд потребує допомоги Франції (використання українських військ, що перебувають на території іноземних держав). Зрозуміло, що без матеріальної допомоги Заходу звільнення України неможливо реалізувати: насправді потрібно червоним військовим силам протиставити достатньо чисельну і достатньо оснащену зброєю та боєприпасами українську армію. Проте, той, хто підписав цей меморандум, може стверджувати, і також уповноважений засвідчити від імені глави держави, що завдяки послідовним та відносно близьким військовим призовам можна збільшити чисельність української армії до 500 000 чоловік.
Але, якщо Україна не має необхідності в солдатах, вона потребує: 1) французьких інструкторів, пристрасне бажання України полягає у формуванні своєї армії на французький манер; 2) зброю, технічні засоби, боєприпаси; 3) оскільки неможливо моментально домогтися організації української армії на українській території, яка на даний момент є величезним полем бою, необхідно мати близько до України нейтральну та безпечну територію, де можна розпочати підготовку перших 150 000 бійців.
Якщо з якихось причин це потрійне побажання, адресоване Франції українським Урядом, зараз не може бути виконане, по меншій мірі необхідно задіяти українські загони, які знаходяться закордоном в складному становищі: 1) Українська армія інтернована в Польщі; 2) Залишки армії Петра Врангеля, серед яких знаходяться тисячі українців, які бажають з’єднатися з національною армією. Всі ці солдати, згруповані під одним командуванням, можуть сформувати хороше ядро для можливої війни. І найактуальніше прохання українського уряду до Франції – це перевести зазначені військові формування під протекцію французьких військових місій в Польщі, Туреччині та Болгарії.
5) Протягом трьох років Україна, вірна французькій політиці, платила своїми кров’ю і розоренням за захист Європи від московської загрози. Той факт, що Україна звертається до Франції, пояснюється тим, що вона залишається вірною політиці, встановленій її Головою Симоном Петлюрою, профранцузька орієнтація якого ніколи не слабшала. Український Уряд переконаний, що Франція – єдина з великих держав дійсно розуміє небезпеку більшовизму, який, якщо його не перемогти, здатен об’єднатися з Німеччиною і знову віддати Європу вогню і мечу. Проте, саме українські солдати та повстанці своїми грудьми протягом трьох років захищали шлях на Захід. Це Україна завадила Радянській Росії з’єднатися з Bella Kun’ом. Це вона своїми війнами, бунтами та повстаннями завадила більшовикам зробити з її землі війському базу для просування в Румунію і тим самим врятувала останню від неминучого вторгнення. Нарешті, пліч-о-пліч з польськими військами, україньска армія билася не тільки за свої власні інтереси, але боролася і за перемогу Польщі. Франція і її союзники точно не забули важливу роль, яку відіграв в 1917 році перший український Уряд, в особі міністра закордонних справ, при встановленні відносин з французькими представниками і особливо з французькими військовими місіями. Пан Симон Петлюра співпрацював з місіями, щоб спробувати протиставити німецькому вторгненню український фронт, який замінив би російський, знищений через слабкість більшовиків.
Також Україна звертається до Франції, оскільки останні роки вона знаходиться у французькій економічній зоні впливу, а також тому що знає про її традиції справедливості, честі і свободи. Очевидно, що Україна пропонує себе для диспозиції французькому уряду, і у відповідь на евентуальну допомогу забезпечить широкі економічні гарантії, детальний виклад яких підписник цього меморандуму, згідно з указом свого Уряду, готовий надати.
Олександр Шульгин,
Голова диплотматичної Місії УНР
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 392-395.