«Споконвічний Всесвіт, споконвічні зорі…»

Софія Малильо

Споконвічний Всесвіт, споконвічні зорі,

і закон тяжіння, владний над усім.

В незбагненних далях – кварком у Просторі –

наш барвистий, крихкий і прекрасний дім.

Може, нас обнімають світи паралельні,

і премудрі істоти на нашу глядять метушню,

може, за нас вражі сили пекельні

з Господом Богом нещадну ведуть борню.

Ми ж, мов кроти, не бачимо світла Правди

і, мов сліпці, йдемо крізь буття навмання,

ваблять наш дух облуди фальшиві принади,

і дитинно безпомічне наше знання.

Браття по розуму! Крізь Космосу далі

голос подайте, навчіть доброти!

Надто слабкі ми й недосконалі.

Як нам до істини навпомацки йти?

4/XII-1993.