Бальзак і Моруа

Софія Малильо

Він був каторжанин, до стола прикутий,

змалку заворожений слави божеством,

творчості жадоба, мов лиха отрута,

владно володіла всім його єством.

Владі тій опертись був ніяк не в силі,

йшов на її поклик без вагань услід.

У його уяви палаючім горнилі

болями і щастям жив реальний світ.

Світу того дивного феєрія іскриста

втілювалась тайно в образи живі.

Твори. Твори. Твори… Та невгасна пристрасть

палить душу й серце, палає в голові.

***

Він Геній був, – і був як інші люди,

жадав багатства й інших ще примар,

але над всі омани та облуди

письмовий стіл йому був як святий олтар.

В безсмертних образах вигранювали зримо

буття суспільного пружини потайні…

Але снага творця згоряла незборимо,

як плата божеству, в жертовному вогні.

Багато він кохав – і вірно, і зрадливо,

натхненним був співцем закоханих сердець,

в жіночу долю задивлявсь жадливо,

і був трагічним тих шукань вінець.

О Евеліно, горда Евеліно!

Ти знадила його, немов сирена та, –

й безмірно довгий час покірно, на колінах,

Тобі молилася творцева самота.

О Евеліно, горда Евеліно!

Славетний Оноре програв з Тобою гру.

Поїхав він по щастя в Україну,

в Париж привіз вже смертницьку журу.

Ти поховала Оноре з декором, –

і повернулася у суєтне буття.

Та хай ніхто Тебе не пом’яне з докором:

таке життя!

Вже інший трудівник, за наших днів,

достойний пам’ятник Бальзакові поставив,

і хай ім’я його промінням слави

сіяє людству в далечах віків.

***

Хвала, о Франціє, Твоїм синам!

Скарби своїх сердець вони лишили нам,

аби раділи ми тим цінним спадком,

щоб упивалися красою їх творінь

і в плині рвійному подій і поколінь

передавали їх своїм нащадкам.

Хвала, о Франціє, Твоїм творцям,

що збагатили наш вселюдський храм,

їх слава світ речей перетрива.

Серед подвижників Твоїх, трудівників,

чий щедрий Геній і для нас розцвів,

ми вдячно згадуєм Бальзака й Моруа.

3/XI-1999.