Знак Лева

Богдан-Ігор Антонич

Умерлих квітів царство – спить пустиня

в піску сорочці золото-червоній.

Малюк осот – рослинне чортовиння,

екстаза сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,

шорсткий бур’ян нараз кущем горючим.

Немов кущі розхилені рукою,

розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність – небо опалеве

і шум червоних полум’я потоків.

З-за гір століть веде сузір’я Лева,

цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,

його вінчають лаври бурі сині

і грім, мов підпис золотий у книзі,

триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі левів

написаній вітрами з-під Синаю,

з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий

вінками Божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!

Без тебе я порожній посуд форми.

Ввесь день над віщим джерелом на варті,

а ніч, мов біблія червона й чорна.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 5.