Діалог під накомaрниками

Іван Багряний

Тут, власне, і відбувалися справжні хрестини Григорієві, і то в такий оригінальний спосіб. Дідів голос з-під накомарника:

– Наталко! А де ти діла вухналі, дочко? Либонь же ти їх ховала…

Наталчин голос:

– Ні, то ж Грицько, тату.

– Ага!!. – це Грицьків голос з-під куреника, тріумфуючи; – От тепер угадай, котрий з нас!

Сірків голос:

– Котрий, дочко?

– Та… – і із смішинкою: – “Інженер” же, чи що.

Під Григорієвим куреником здивоване:

– О!?.

Сірків голос:

– Що ти верзеш там, мала?..

– Хіба то я верзу, тату?! Ви ж учора хвалились Морозам: “Інженер”, мов…

Сірків голос ніяково:

– А-а-а… – а далі, розсердившись та й посміхаючись воднораз: – От дурна сорока…

Під Григорієвим куреником сміх.

Дід:

– Чого ти смієшся, сину? Що дід такий дурний? Таке, бач, трапилось…

Наталка сердито:

– То він, тату, сміється од радості, що потрапив в такі великі пани.

– Ні… – озвався Григорій серйозно: – Я сміюся… Сміюся я, батьку, що ви таки, мабуть, угадали…

– Як то!?!

– А так… Я таки справді інженер.

– О!!. – аж виліз дід з-під куреника. – А ви кажете – дід дурний! Го-го!.. – але не бачачи нікого зі співбесідників і заатакований гнусом, заліз під куреник знову: – А ви кажете, дід дурний.. (Не знати чому саме, але старий Сірко радів надзвичайно). – Бач, воно ж зразу видно, що щось не так, то пак… І по якій же ти, сину, часті?..

Пауза.

– Авіаконструктор, – нарешті почулося з-під Григорієвого куреника, не то з зітханням, не то з нерішучістю. “Чи сказать, чи не сказать?”

Незрозуміле і несподіване слово спричинило мовчанку. Чути, як гула мошкара.

Нарешті Наталчин голос, вагаючись, але не в силі перемогти зацікавлення і здивовання тим чудним словом:

– А що то таке – авіа… Як-як пак?.. Ага – кон-н-стр-рук-тор?! Чи так? Боже, язик можна звихнути! – а сама десь далебі аж почервоніла, що така “дурна”.

– Так, – підбадьорив Григорій і пояснив: – Авіаконструктор – інженер, що вигадує і будує літаки.

– Боже ж мій! То чого ж ти мовчав?! – захвилювався Гриць. – То ти й літати вмієш!?.

– Вмію, Грицю. – Пауза. А далі, ухиляючись від розмови, насмішкувато, кепкуючи з самого себе: – Ось бач аж куди залетів…

Старий Сірко закректав, збагнув, що хлопцеві щось не теє.. Щоб урвати розмову, дід виголосив як резолюцію:

– Здорово! Їй-бо, здорово!!. Хотів раз дід збрехати – і не вдалось! – всі засміялись. – Ну, гаразд, синку, раз уже так, що моя вигадка вийшла на правду, то ми тебе так і зватимем – інженером. Добре?

Резолюція була ухвалена одностайно. Титул всім сподобався, за винятком хіба самого Григорія, але його не питали, – він мусів підкоритись для загального добра, “інакше буде плутанина”.

– Інженер… інженер… – повторила Наталка кілька разів про себе, щоб не забути. – Заливай!!. – Їй, певно, хотілось пожартувати а чи ввести в курс справи вірного свого друга, але роздумалась. – Ні, нехай завтра… То, брат, для тебе тяжка річ, – промовила дрімливо до камарада, що підбіг до куреника і стояв, торкаючи лапою одстовбурчене ворухливе полотнище.

А інженер, тобто Григорій, лежав під куреником горілиць, і зажмуривши очі, дослухався до ноток в тім голосі. “Кепкує дівчисько. Сорока. Кон-стр-рукт-тор”… – І посміхався, як вона розгублено тягла те слово, що “язик можна звихнути”. А ще посміхався на думку: “А що якби це дівчисько та отак узяв і переніс в той інший світ, – в світ лабораторій, наукових кабінетів, в грохітняву заводу… в рев моторів… в мерехтіння пропелерів… в шум тисяч літаків у повітрі… Тільки уявити її здивування! А то ще й піднести її ген і замчати у небо за хмари… за хмари…”

В вуха гула мошкара. Вже в накомарнику їла поїдом. Оце серед гудіння зовні відокремлюється тонюнький голосок, гострий, як шило: “Дзі-і-інь… Дззі-і-нь…” Ближче, ближче. Вже в’ється над носом а чи біля вуха. Манюньке, а викликає тривогу, мов велетенський літак. Мотор гуде зі дзвоном: “Дззі-і-і…”

І враз пропелер встромлюється в шкіру!.. Сатана! Де вона знаходить дірку в новісінькім накомарнику!?!

Дід не витримав перший, а з ним і Наталка, – вискочили з-під накомарників:

– Інженере!.. Грицьку!.. Вечеряти!!.

Ось так, власне, відбувалися хрестини. Відтоді Григорія здебільша звано “інженером” і тільки зрідка Григорієм.