Премудрий Соломон

Юрій Федькович

Притча

Премудрий Соломон не був усігди такий мудрий, як єго пишуть, бо з-за молодих літ, бувши принцем, стоваришувався він з синками великих панів, своїми ровесниками, а се були лайдаки, котрі і принца до усілякого непотрібства привабили, а найдужче до тої проклятої пиятики, котра вже не одного молодого чоловіка до нещастя привела. Се видів пророк Натан, принців учитель, і постановив собі свого молодого учня на праву дорогу навернути. Послухайте, як се єму удалося.

Одного вечера іде принц понапилий від своїх товаришів додому, а царські слуги перебігають єго з криком та з галасом:

– Пресвітлий царевичу! – верещать вони, – зібралась юрба шибеників і пустошать котре найкраще і найдорожче дерево у садах твого вітця!

А принц зараз до меча:

– Де ж вони, ті анахтемські розбишаки, нехай їм зараз голови повтинаю, як тим бодякам?! Що ім завинив мій отець, аби вони над єго найкращов деревинов таку пакість робили?!

Се сказавши, побіг Соломон з голнм мечем далі. Але єго учитель Натан єму назустріч, та й каже:

– Вернися, принце, та повтинай голови тим твоїм товарищам, що тебе на лиху дорогу навели. Бо то коштовне дерево у садах твоего вітця, – то не садовина яка, але ти сам, о царевичу, а ті розбишаки, що єго жахують, то ті твої негідні товариші, котрі тебе на беззаконну путь справили. А після смерті твоего вітця який з тебе може бути рядитель цілої держави, коли ти сам собов не вмієш рядити?

Соломон засоромився, спрятав свій меч, взяв свого учителя за руку і пішов з ним у царський двір, а своїм давним товаришам казав дати розказ, аби до нього не приказувалися більше, а то під каров смерті.

Вникай, сину вітрогонів,

Будеш парень Соломонів.

10 серпня 1887.

Примітки

Друкуємо з автографу (власність тов. «Руська Бесіда» в Чернівцях). Автограф – се піваркуш сірого гладкого канцелярійного паперу, по боках обдертий, так що подекуди знищений текст треба було репродукувати з першодруку. На кінці дата і підпис автора.

Надруковано в «Бібліотеці для молодіжи», 1887 р., с. 159 – 160.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 431 – 432.