Циган та чорт

Запис Я. Головацького

Пішов циган старий служити до чорта, так чорт каже:

– Дам ти, що хочеш, аби-сь мені заєдно ломаччя і воду носив та під кітлом огонь клав.

– Добре.

Дав єму чорт торбину і каже:

– Іди там до теї керниці і набери води.

Пішов мій циганисько, набрав в ту торбину води і тягне ключкою до гори, але же старий, та не здужав їй витягнути: мусів воду вильяти, щоб і торбини не запропастити у колодязі. Але з ним же тепер домів вертатися? От взяв мій циган кола з плота і шпортає доокола кирниці, буцім то він копає. Чорт чекає й чекає, а єго як нема так нема з водою; далій сам іде на зустріч циганові та знай питає:

– А чом ти ся так бавиш, чом-єсь досі води не приніс?

– Ну та що! та я хочу всю кирницю викопати та занести тобі.

– А знудив би-сь ся, що таке забажав; та не приніс би то отак тую торбину за тим часом, щоб дров надармо не збавляти! – та витягнувши води сам несе. – І, коб я був знав, то б я був досі давно приніс.

Післав єго чорт раз по ломаччя до ліса. Дішов циган, але в лісі дощ єго напав та змочив наскрізь; прозяб старий і не здужав уже схилитися по ломаччя. Що ж він робит? От взяв і дере лика; надер скілька оберемків, іде довколо ліса і ув’язує ликами єдно дерево до другого. Чорт жде, піджидає, а про цигана ні чутки нема. Іде сам, та надибавши:

– А що ти робиш, навіджений?

– Та що, та я тобі хочу дров принести; от в’яжу весь ліс в один оберемок, щоб дурницею не таїтись.

Чорт бачит, що непорадна година з циганом, набрав ломач та йде до дому. Упоравшися дома, іде до старшого чорта порадитися:

– Наняв-єм собі цигана, але ж якась біда: досить ми розумні, – каже, – але він ще дужчий і розумніший за нас; та хибань я єго заб’ю.

– Та добре; коли ляже спати, то забий єго, щоб ще коли і нашого в поле не вивів.

Прийшло до дому, полягали спати, а циган знать щось мірковав, бо зіставив кожух на лавці, де заєдно спав, а сам вліз в куточок під лаву; як прийшло, чорт гадає, що уже циган чорно спит, взяв за булавку желізну, як витне по кожусі, аж голос по всім усюдам дішов, та й ліг собі спати, думаючи: ого, циганові тут уже і амінь! А циган стогне: «ох!» і чухраєся в куті.

– А що то тобі?

– Ой, блоха мене укусила.

Іде чорт знов до старшого на пораду.

– Але де єго забити, – каже: – як єм витяв булавкою, а він лише почухрався і каже: блоха мене укусила.

– Та вже ж заплати єму, – каже старший, – кілько схоче, та нехай собі йде світом за очі на чужі руки.

Вибрав собі циган торбину з червінцями, та й пішов. Аж чортові жаль стало за грішми і радится знов старшого, а старший каже:

– О, доганяй цигана і кажи, хто з вас лучше ногою о камінь тупне, щоб на три милі голос пішов, того будут гроші.

Доганяє чорт:

– А почекай, цигане, щось ти скажу.

– А зачим ти, вражий сину?

– Ой почекай, будем тупати: хто голосніше тупне об камінь, того гроші.

– Ну, то тупай, – каже циган.

Чорт тупає раз і другий, аж в ухах ляснуло, а циган тимчасом нальяв води за холяву.

– І, що то, дурний ти! як я тупну о сухий камінь, то вода трисне.

Ах, як тупне, а ту трісь! вода бризнула із каменя.

Іде чорт знов на раду, а старший:

– Доганяй, – каже: – хто з вас висше булавою кине.

Циган увішов вже може кілька миль, аж оглянеся, за ним чорт.

– А стій, почкай цигане!

– А чого ти. вражий сину?

– Хто з нас висше булавою кине, тому і гроші.

– Но, та вже ж будемо кидати, я й так маю два брати там на небесах, оба ковалі, то здасться їм чи на молоток чи на кліщі.

Чорт кинув, що аж загуло, та ледви що і видко було. А циган взяв за конець, ледви підніс та кличе:

– А наставляйте там руки, брати, гей!

А чорт сіп го за руку:

– Ох! почкай, не кидай, бо шкода.

Порадив знов старший, каже:

– Доганяй ще, і кажи: хто борше забіжит де куди.

Дігнав чорт, а циган каже:

– Знаєш ти що, я з тобою не буду гонився, бо ти того не годен ще; але я маю Яця, маленького сина, що му допіро три дні: як єго здогониш, тогді зо мною будеш ся мірив.

І заглянув циган заяця в борозні:

– Бач, он Яць маленький; ану, Яцю, доганяй!

А заяць як вирвеся, то сюди то туди на вискоки, лишень туман за ним поле наліг.

– А ба! – каже чорт: – та-бо він не на прощки біжит.

– І, в моїм роді ще ніхто просто не біг: куда ся дивит, туда біжит.

Порадив старший боротися, хто дужший.

– Е, чуєш, – каже циган: – що б я з тобою боровся; от я маю батька, такий старий, що уже сім літ єму їсти до ями ношу: як ти єго збореш, тогді зо мною боротимешся.

А знав циган про медведя, та й веде чорта до єго ями.

– Іди, – каже, – там та збуди єго і поборись.

Увішов чорт і каже:

– Вставай, бородатий, будем ся бороти.

Ох! як займеся медвідь коло него порати, як стане драбського хліба дерти, вибив, вичухрав, та й на яму викинув.

Порадив старший: хто лучше свисне, щоб на три милі чути було. Чорт свиснув, аж задзвеніло і зашуміло. А циган:

– Знаєш ти що, як я свисну, то ти осліпнеш і оглухнеш; зав’яжи ж собі очі і уха.

Зав’язав. Як возьме циган довбні, що дрова колят, як потисне по-за-уш раз, другий:

– Ой, почкай! ой, не свистай, бо заб’єш! та побила б тя лиха доля з твоїми грішми! іди, іди на безвісті!

От і вся.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 184 – 187.