Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Молитва за Гонту

Запис Я. Головацького

Був то в однім малім містечку дуже мудрий жид: він був щось двадцять літ шкільником, а такий, казали жиди, був мудрий, що чув. як трава росте; він до нікого і говорити не хтів, лишень все в бублях гмирав. А було то тогді, коли козак Гонта (коли чували) Гумань вирізав: так розтяглася козацькая воля по всій Україні, всюди жидів та ворогів губили та палили. От і прийшла черга і на наше містечко: козаки розполошили жидову, де-що перерізали, де-що порозбігалося, а старіші згорнулися до школи, замкнулися. та взяли ся молити – бо коли тревога, то і жид до Бога.

Але найдут козаки їх і в школі: всі жиди, хто міг, поховалися, що так тісно було як оселедцям в бочці; лишень оден Сруль шкільник, відправивши свої борухи, каже, що не боїтся козаків, і вийшов на улицю. Всі дивовалися, що він такий мудрий і відважний, та й дивлятся вікнами за ним. що із того буде. – Сруль собі поважно вийшов з книгою на улицю і походжує по улиці попри школу, і щось читає.

Аж десь і уродилися козаки та до него: «Коли жидовина!» А він підняв руку: «Стійте, не коліт!» Козаки схаменулися та знов до него з грозою: «Що ти за оден?» А Сруль тихенько їм каже:

– Та то, панове, добро пізнати, що я не жид.

– А хто ж ти такий?

– Але-пак, панове, – усміхаючись каже жид: – та то добро пізнати, що я не жид: я василіян з Почаєва.

– А що ж ти тут робиш?

– От-що поробляю: похожаю та Богу ся помоляю, – все ласкаво уговорює Сруль.

– Та за кого молишся? – запитав оден козак.

– Та за кого? за пана Гонту та за вельможних козаків панів.

– А возьми ратище на песєго сина! – обізвався оден із купи козак. А жид не порозумів, та й каже: «Але, але! і я кажу: радьте се, аби добро було». Тут єго козаки і підняли на три списі к горі. Відтак школу підпалили та всіх жидів як мух подушили.


Примітки

алембик – котел до дистиляції (очищування) горівки.

але-пак – вже ж.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 178 – 179.