04 – 05.1827 р. До М. О. Максимовича

Monsieur!

Ваш ласкавий лист, що ним Ви вшанували мене 19 квітня, дав мені сміливість звернутися до Вас, навіть накладав на мене обов’язок надзвичайно для мене приємний, засвідчити Вам мою найсердечнішу вдячність. Якщо на цей раз я не відписую так, як того вимагає Ваша увага, й так, як би я сам того бажав, то не пояснюйте цього моїм небажанням, але тяжким станом мого здоров’я, в якому застав мене Ваш лист, ось чому я ледве міг черкнути до Вас кілька рядків. Серед страждань, які я терплю, все, що я зараз можу відчувати, – це жаль від того, що я позбавлений приємності розмовляти так довго, як мені бажалось би, з такою шановною особою, як Ви, і неспроможний пояснити Вам деякі близькі нам обом, як землякам, питання.

Не маю ані відважності, ані сили думати про щось інше, крім свого сумного становища. Можливо, колись згодом, шановний пане, я матиму щастя сплатити Вам свій борг і якось виправдати довір’я, що ним Ви так люб’язно мене вшанували; але людина не може, принаймні не повинна, робити щось передчасно: їй можна розпоряджатися лише сучасним, та й то на її дорозі раз у раз стають тисячі й тисячі перешкод. Тим-то, шановний пане, я обмежуюся на цей раз лише найсердечнішою подякою за поблажливість і приємну увагу Вашу до мого злиденного «Твардовського», якого я повністю доручаю Вашій опіці та благодійному захисту. Робіть з ним усе, що Вам здається потрібним, аби тільки це не пошкодило Вашій цікавій книзі.

Повинен Вам признатися, що ця дрібничка потрапила до Ваших рук в окремих місцях не такою, якою вона вийшла з-під мого пера. Дуже вимогливий щодо цензури, я був змушений зробити деякі зміни, почасти навіть на шкоду самій баладі; відновлення цих змін збільiило б вартість твору якщо він її має. Щодо орфографії, яку Ви пропонуєте запровадити у Вашій книзі, то дозвольте мені, шановний пане, сказати Вам з усією одвертістю, яка випливає з почуття глибокої моєї до Вас поваги, що ця орфографія, на мій погляд, не відповідає ні смаку наших земляків, ні духу самої мови: росіяни читатимуть її по-російському, а українці почуватимуть при читанні одні тільки труднощі. Та, зрештою, Вам, шановний пане, краще судити й вирішувати цю справу; я не хочу нічого кращого, як стати одним з Ваших ревних шанувальників і засвідчити Вам на майбутнє, як і зараз, мою пошану, щиру подяку й найглибше поважання, з якими маю за честь бути, шановний пане, Вашим покірним і дуже відданим слугою

Петро Артемовський

Р. S. Тисячі й тисячі добрих побажань люб’язному й шановному Дашкевичу.

2. Мої поважання й пошана незрівнянному панові Міцкевичу.

3. Простите смелость, с которою я отважился отвечать на обязательнейшее Ваше письмо русское по-французски. Я затруднялся неведением имени Вашого и отчества и предпочел лучше сказать Monsieur, нежели поставить литеру.

4. Не могу никак припомнить, о каком именно сочинении моем или переводе, относительно к малорусскому языку, упоминал Вам любезнейший и почтеннейший г. Дашкевич?

С этою же почтой пишу в Полтаву о присылке требуемой Вами песни.

Примітки

Лист Гулака-Артемовського написаний французькою мовою.

Максимович Михайло Олександрович (1804 – 1373) – відомий український вчений-природознавець, філософ, історик. Упорядковані ним збірки «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834) та ін. поклали початок українській фольклористиці.

…увагу Вашу до мого злиденного «Твардовського». – Як видно з цього листа, 19 квітня 1827 р. Максимович звернувся до П. Гулака-Артемовського за дозволом надрукувати його баладу «Твардовський» у збірці «Малороссийские песни», що саме тоді готувалася до друку. Текст «Твардовського» був опублікований у додатку до цієї збірки.

Дашкевич Казимир – польський історик.

Міцкевич Адам Бернард (1798 – 1855) – видатний польський поет і діяч національно-визвольного руху. У 1824 – 1829 рр. перебував у Росії, де зблизився з багатьма літераторами, зокрема з О. Пушкіним та декабристами. П. Гулак-Артемовський познайомився з Міцкевичем у грудні 1825 р., коли той зупинився в Харкові для зустрічі з своїм університетським вчителем Г. М. Даниловичем, який був професором Віленського університету, а в 1824 р, переведений до Харківського університету.

Подається за виданням: П.П.Гулак-Артемовський Твори. – К.: Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1978 р., с. 130 – 131.