Незадоволення запорожців Мазепою

Адріан Кащенко

Взагалі взаємини запорожців і Мазепи чим далі все гіршали, й мало не в кожному листі до гетьмана запорожці дорікали йому за те, що: 1) на Самарі, одвічній запорозькій землі, побудовані міста, обсаджені московськими людьми; 2) ті люди вирубали запорозькі ліси; 3) на Орелі сидить московський воєвода з ратними людьми, тоді як за умовою з Богданом Хмельницьким він мав бути тільки в Києві; 4) московський уряд без відома козаків та військового суду бере й засилає в Сибір козацьку українську старшину, полковників і навіть гетьманів; 5) московський цар раз у раз вимагає, щоб запорожці воювали проти татар і турків, а коли запорожцям стає скрутно, не подає їм помочі.

У середині року 1694-го на Січі знову зчинився заколот із приводу закликів Петрика до нового походу, разом з ордою, на Гетьманщину. Його прихильники скинули з кошевства Рубана за те, що той не хотів приєднатись до татар, але, як й обидва попередні рази, товариство не знайшло з-поміж себе козака, здатного тримати булаву, а через те на третій день заколоту вороги бусурманів взяли гору, обрали кошовим Івана Шарпила й почали лаштуватись до війни з татарами.

Нові зачіпки з татарами

З запорозьких ватажків того року найбільш уславилися Федько та Максименко. Останній року 1694-го навіть вирушив байдаками за Дніпро й, поминувши річкою Конкою Аслам-город, вийшов у Чорне море; далі ж, приставши до берега Криму, попалив багато татарських осель, визволив із неволі біля тисячі християн та, захопивши на байдаки стільки ж бусурман, повернувся до устя Дніпра. Тільки пропливти проти води повз турецькі міста йому не вдалося, й він змушений був потопити свої байдаки в Дніпрі й рухатися на Січ суходолом.

Окрім цих ватажків, запорожців водив на татар сам кошовий Шарпило. Розгромивши татар на Чонгарі та Молочних Водах і віднявши в них сім гармат, кошовий подався з козаками на низ Дніпра, на річку Ольхову та урочище Стрілицю, але під час його походу татари зробили засідку й несподіваним наскоком розбили козаків і прогнали на Січ.

Незадоволені такою невдачею, запорожці скинули Шарпила з уряду й обрали кошовим Петра Прима. Новий отаман восени того ж року ходив на татар, але, не діждавшись допомоги від Мазепи, невдовзі повернувся на Січ.

Семен Палій

З початком 1680-х років польський король Ян Собеський поновив на Правобережній Україні козаччину й почав залюднювати землю, що колись, як кажуть, текла молоком та медом, а тепер стояла пусткою. За 15 років, що минуло від Чигиринської руїни, багато українського люду, рятуючись від кріпацтва, що повелося на Гетьманщині, вернулося з лівого берега Дніпра на правий і разом із вихідцями із Запорожжя поповнювали козацькі полки, затверджені королем. До 1689 року козацьке військо набуло вже чималої сили, а відчувши свою міць, стало не пускати в свої межі польських панів, а тих, що встигли засісти, виганяло; пригадуючи Хмельниччину, погрожувало знову витурити поляків разом із жидами за Віслу.

З 1689 року нове козацтво під проводом своїх полковників і найвидатнішого поміж них Семена Палія повело відверту боротьбу з поляками та захопило навіть королівські фортеці у Немирові та Білій Церкві. Маючи осередком свого козацького війська Фастів, Палій бився не тільки з поляками, а водночас і з татарами й турками, і, незважаючи на невелику кількість свого війська, він мав щастя у тій боротьбі; оборона ж поспільства від панів зробила його народним героєм. Об’єднавши під своєю владою майже все Правобережжя, Палій пішов стежкою Богдана Хмельницького і просив царя Петра І прийняти Правобережну Україну під свою руку, та цар, щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а запропонував Палію з козаками переходити на східний бік Дніпра. Палій же не захотів, як він казав, покинути людність на поталу панам, а церкви віддати унії й лишився у Фастові, обстоюючи й надалі православну віру та українську людність.

Похід Шереметєва на татар

Напровесні року 1695-го цар Петро І, забравши владу до своїх рук, проголосив похід на турків і татар. Сам він рушив на турецьке місто Азов, а боярина Шереметева з російським військом та Мазепу з українськими козаками послав проти турецьких міст на Дніпрі.

Мазепа перебрався з козаками на західний берег у Мишуриному Розі, Шереметев – у Переволочній; далі, простуючи степовими шляхами, російське й козацьке військо підступило 24 липня до Кизикермена й одразу ж кинулося громити його з гармат та штурмувати. Запорожці тим часом поновили собі чайки й під проводом кошового Максима Самійленка обложили з Дніпра весь острів Тавань із його фортецею. Кизикермен, хоч турки й татари добре його оборонили, недовго стояв і 31 липня після того, як росіяни й козаки вдерлися в місто і зчинили там різанину, здався на волю переможців. Слідом за Кизикерменем Тавань захопили запорожці; ті ж бусурмани, що були на кримському боці Дніпра, в Аслам-Кермені та Мубер-Кермені, побачивши, яка доля спіткала перші дві фортеці, покинули свої міста разом із риштуванням, та, забравши деяке збіжжя, втекли до Криму.

Запорожцям у Тавані дісталася велика здобич і сила бранців, і все те вони повезли чайками на Січ. Шереметев та Мазепа не мали наказу рухатися далі на Крим і, передавши завойовані міста запорожцям, повернулися тим же шляхом на Україну.

Восени того ж року кошовим отаманом Війська Запорозького в сьомий раз був обраний Іван Гусак, який зараз же повів запорожців походом на татарську Стрілицю й Перевізну пристань, що навпроти Очакова, і, накоївши татарам чимало шкоди, до зими прибув на Січ.

Відплачуючи за руйнування Дніпрових міст, татари в січні 1696 року великою силою наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всі села понад Оріллю й Дніпром, і, перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа в цій пригоді виявив свою нездатність до керування військом і допустив до того, що татари спустошили всю південну Полтавщину. В цьому поході з татарами знову був Петрик. Зі своєї упертості він не хотів розуміти, що коли у першому його поході запорожці відмовилися од нього, то тепер, під час війни запорожців із татарами, це було вже зовсім неможливо. І тут він знайшов собі смерть – загинув од рук одного з козаків.

Нові морські походи запорожців

Користуючись зруйнуванням турецьких фортець на Дніпрі, кошовий Іван Гусак у квітні 1696 року відрядив із Січі під проводом полковника Чалого 500 січовиків на море. Там запорожці вистежили сімнадцять турецьких галер та сандалів, що везли до Очакова припас і крам, маючи невелику турецьку залогу, й, напавши на той флот, штурмом побрали судна, захопивши крам на свої чайки, самі ж кораблі потопили.

Велика здобич, привезена Чалим на Січ, заохотила запорожців до нового походу, й новообраний кошовий отаман Яків Мороз в червні сам виплив на 40 чайках з 1740 козаками. В морі запорожці поділились на два відділи: Чалий із десятьма чайками повернув на Крим; кошовий же Мороз пішов гуляти морем та вистежувати турецькі кораблі.

Приставши до берега неподалік Козлова, Чалий знищив кілька татарських сіл та, взявши здобич і 62 бранці, поплив назад. Та під час повороту його спіткала недоля: біля Очакова на запорожців напало кілька турецьких галер і сандалів і почали громити їх із гармат. Щоб врятувати товариство, Чалий пристав до острова Березань, окопався там і два дні відбивався; на третю ж ніч нишком посадив козаків на чайки й рушив до Дніпра; але втекти запорожцям не вдалося: біля Сагайдачних кучугур турецькі галери наздогнали козаків і заступили їм шлях у Дніпро. Чалий змушений був топити чайки й виходити на лівий берег, а там запорожцям склалося ще на гірше: в Ольховому лісі їм перетнув шлях сам хан з ордою; з тилу ж переслідували яничари на галерах, і хоч як завзято оборонялися запорожці весь день, та бусурмани щільно оточили їх великою силою і, чимало повбивавши, решту, здебільшого поранених, разом із ватажком взяли у полон. Чалого вони зразу ж замучили, а товариство кількістю 340 душ послали до Очакова в неволю.

Ой, ударивсь пан отаман об сирую землю:

«Земле, земле сирая, ти матуся рідная!

Прийняла ти війська много запорозького,

Прийми й мене, отамана молоденького!»

Так загинув Чалий, нагадавши своїм походом та смертю колишню невмирущу славу Війська Запорозького.

Мало не спіткала така ж доля й кошового отамана Мороза. Початок походу був добрий: запорожці вистежили в морі кільканадцять турецьких кораблів, напали на них і захопили три кораблі, останніх же розігнали по морю. На кораблях Мороз знайшов п’ять листів візира до хана з усілякими наказами й розпорядженнями; розуміючи вагу тих послань, швидше поплив до Дніпра, щоб передати із Січі ті листи через гетьмана цареві. Тільки в Дніпрових гирлах на козаків напали турки з галерами, певно, ті ж самі, що зловили там і Чалого, а зі східного берега цілими хмарами насідали татари. Мороз спробував, було, пробитися крізь турецький флот угору Дніпра, та те не вдалося. Тоді кошовий направив байдаки до західного берега та, закопавши гармати і всю свою здобич біля Стрілиці в пісках, а чайки потопивши, продерся серед ночі крізь орду й прибув на Січ суходолом, провівши навіть з собою 27 бранців із галер.

Походом Мороза й Чалого на море запорожці відтягай на себе турецький флот й орди кримського хана і тим дуже полегшили цареві справу біля гирла Дону, так що 17 липня 1696 року він з російським військом та українськими козаками, що були під проводом наказного гетьмана Лизогуба, взяв міцну турецьку фортецю Азов.

Подається за виданням: Кащенко Адріан Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. – Дніпропетровськ: Січ, 1991 р., с. 220 – 224.