Тірольська космогонія

Порфирій Горотак

Я – дух еквівалентно-небулярний,

дух перманентних височин.

Що там мені тубілець титулярний,

міщанського інцесту син!

Я виграю палітрами симфоній

на струнно-лірних ребрах гір,

а він, міщух – об’єкт для гегемоній,

плювок безмірності в надір.

Співаю я й мій спів гігантозавра

шибає космосом в зеніт.

Він, ліліпут, щось бурмотить, як Мавра

штани повісивши на пліт.

Я мчу, лечу, нестримністію лячний,

космічнобарвний галаган,

а він собі також, одноклоачний,

злетів, як півень, на паркан.

Це я розмалював тірольське небо

у звучнобарвну сяйність рим

і, як з Олімпу тая Геба,

ширятиму над міщухом, над ним!

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 370.