До М. О. К.

Олександр Кониський

(На пам’ять 10 січня 1865 р.)

Як у неволі на чужині

Округ мене пославсь туман,

Здавалось: розум потухав;

В той час, коли остання сила

От-от вже кидала мене,

Холола кров, і річ німіла,

Смерть підступала до мене;

В той тяжкий час, як клеветою

«Приятелі» труїли грудь, –

Явилась ти мені зорею

І не дала на вік заснуть.

Моя небесна, ясна зоре!

Любові світоч і добра!

Живила ти мене в неволі

З тюрми на «волю» провела!

Ти вбите серце воскресила,

Життя нового налила;

Мій шлях ти сонцем освітила,

Ожив, живу й співаю я;

Благословен святий той світ,

Світ непорочної любові!

Благословене будь вовік

Дівоче серце й серця слово!

Вперше надруковано в зб.: Кониський О. Я. Порвані струни. – С. 30. Дата написання не зазначена.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 539 – 540.