Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Действие II

Іван Котляревський

Театр представляет прежнюю улицу.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Явление 1

Микола

(один)

Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить – і сам не знаю. Був в городі, шукав міста, но скрізь опізнився (думает) Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.

№ 12

Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві,

Туман поле покриває, мати сина виганяє.

«Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,

Нехай тебе орда возьме, нехай тебе орда возьме».

«Мене, мати, мене, мати, орда знає,

В чистим полі об’їзжає, в чистим полі об’їзжає».

«Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,

Нехай тебе ляхи возьмуть, нехай тебе ляхи возьмуть».

«Мене, мати, мене, мати, ляхи знають,

Пивом-медом наповають, пивом-медом наповають».

«Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,

Нехай тебе турчин возьме, нехай тебе турчин возьме».

«Мене, мати, мене, мати, турчин знає,

Срібром, злотом наділяє, срібром, злотом наділяє».

«Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,

Нехай тебе москаль возьме, нехай тебе москаль возьме».

«Піду, мати, москаль мене добре знає,

Давно уже підмовляє, давно мене підмовляє.

У москаля, у москаля добре жити,

Будем татар, турків бити, будем татар, турків бити».

Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити. Тілько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висоватись; та се невелика штука. І дурнем не трудно прикинутись.

Явление 2

Петро и Микола

Петро

(выходит на сцену и, не видя Миколы, поет).

№ 13

Сонце низенько,

Вечер близенько,

Спішу до тебе,

Лечу до тебе,

Моє серденько!

Ти обіщалась

Мене вік любити,

Ні з ким не знаться

І всіх цураться,

А для мене жити.

Серденько моє,

Колись ми обоє

Любились вірно,

Чесно, примірно

І жили в покої.

Ой, як я прийду,

Тебе не застану,

Згорну я рученьки,

Згорну я білиї

Та й не жив стану…

Микола

(в сторону).

Се не із нашого села і вовся мені незнакомий.

Петро

(в сторону).

Яке се село? Воно мені не в приміту.

Микола

(подходя к Петру).

Здоров, пане брате! Ти, здається, не тутешній.

Петро

Ні, пане брате.

Микола

Відкіль же ти?

Петро

Я?.. (С улыбкою.) Не знаю, як би тобі і сказати – відкіль хочеш…

Микола

Та уже ж ти не забув хоть того міста, де родився?

Петро

О, запевне не забув, бо і вовся не знаю.

Микола

Та що ж ти за чоловік?

Петро

Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву.

Микола

Може, у тебе родичі єсть в Полтаві або знакоми?

Петро

Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакоми або родичі у сироти?

Микола

Так ти, бачу, такий, як і я – безприютний.

Петро

Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут.

Микола

О, братику (берет Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити.

Петро

Правда твоя, брате; но я, благодареніє богу, до сього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що і ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата. Будь моїм приятелем…

Явление 3

(Те же и возный выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелков[ым] платком Выборный – в белом рушнике через плечо каковые дают в Малороссии старостам при сватаньи Возный выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною.

Микола и Петро стоят в стороне поотдаль. а выборный громко говорит в дверь Терпилихи).

Выборный

Та ну-бо, Борисе, іди з нами! Мені до тебе діло єсть.

Терпилиха

(в своей хате).

Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

Выборный

Та надворі швидче провітриться.

Терпилиха

В хаті лучше: тут ніхто не побачить і не осудить.

Выборный

За всі голови! (Отходит от двери.) Не стидно, хоть на сватанні і через край смикнув окаянної варенухи. (Увидя Миколу.) Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся із города?

Возный

Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних?

Выборный

Адже ти був на базарі – що там чути?

Микола Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новин; там так стари доми ламають, та улиці застроюють новими домами, та кришки красять, та якісь пішеходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило.

Возный

Дивитись мило, а слухати, що міщанство і купечество говорить, чи мило, чи ні?

Выборный

А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегідь деревом, досками і дранню. Од того і тяжко. Ви думаєте весело і старшині принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нігде дітись, коли треба управлятись.

Возный

Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так і те ж треба сказати, що всякий господар для себе ж і строїть.

Микола

Інчі хати такі були, що якби не веліли порозламовати, то б од вітру сами попадали і подавили б своїх хазяїнів. Коли прислухатись, хто більше гримає на сю перестройку, то одни тузи, багачі. А среднього розбору мовча строять. Да уже ж і город буде, мов мак цвіте! Якби покойни шведи, що згинули під Полтавою, повставали, то б тепер не пізнали Полтави!

Возный

По крайній мірі – теє-то як його – чи не чути чого об обидах, спорах і грабежах і – теє-то як його – о жалобах і позвах?

Выборный

Та що його питали: він по городу гав ловив та витрішки продавав… (К Миколе.) Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш – він заручився.

Микола

Поздоровляю вас, добродію… А з ким же бог привів?

Возный

З найкращею зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею.

Выборный

Не скажемо, нехай кортить! (Отходя.) А се що за парубок?

Микола

Се мій знакомий; іде із Коломака в Полтаву на заробіток.

Возный

Хіба-разві – теє-то як його – із Коломака через наше село дорога в город?

Петро

Я нарочно пришов сюда з ним побачитись.

(Выборный и возный уходят.)

Явление 4

Петро и Микола

Петро

Се старший в вашем селі?

Микола

Який чорт, він живе тілько тут; бач, возний – так і бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!

Петро

А то, другий?

Микола

То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда – хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де ні посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Петро

Так він штука! Кого ж вони висватали?

Микола

Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись.

Петро

(в сторону)

На Наталці!.. (Успокоясь.) Но Наталка не одна на світі. (К Миколе.) Так, видно, Наталка багата, хороша і розумна?

Микола

Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

Петро

Де ж вони перше жили?

Микола

В Полтаві.

Петро

(с ужасом).

В Полтаві!..

Микола

Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро

Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді: чи давно уже Наталка з матір’ю тут живуть, і як вони прозиваються?

Микола

Як тут вони живуть… (Говорит протяжно, как будто в мыслях рассчитываег время). Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро

(вскрикивает).

Так він умер! Микола. Що з тобою робиться?

Петро

Нічого нічого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

Микола

Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка – Наталка.

Петро

(всплескивает руками, закрывает ими лицо, опущает голову и стоит неподвижно).

Микола

(бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал и говорит).

Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся, тілько послухай:

№ 14

Вітер віє горою,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)

Полюбила Петруся

І сказати боюся,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)

А за того Петруся

Била мене матуся,

Ой, лихо, не Петрусь… (2)

Де ж блукає мій Петрусь,

Що і досі не вернувсь?

Ой, лихо, не Петрусь… (2)

Я хоть дівка молода,

Та вже знаю, що біда.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)

А що, може, не одгадав? (Обнимает Петра.)

Петро

Так, угадав!.. Я – той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер…

Микола

Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали.

Петро

Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю.

Микола

Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут?

Петро

Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучше не говори. Нехай один буду я горевати і сохнути з печалі. На що їй вспоминати об тім, якого так легко забула!

Микола

Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Уходит к Терпилихе.)

Явление 5

Петро

(один)

Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все, здається, близило мене до щастя; но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чом удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано.

( Поет.)

№ 15

У сосіда хата біла,

У сосіда жінка мила,

А у мене ні хатинки, (2)

Нема щастя ані жінки. (2)

За сосідом молодиці,

За сосідом і вдовиці,

І дівчата поглядають, – (2)

Всі сосіда полюбляють. (2)

Сосід ранше мене сіє, –

У сосіда зеленіє,

А у мене не орано (2)

І нічого не сіяно. (2)

Всі сосіда вихваляють.

Всі сосіда поважають;

А я марно часи трачу, (2)

Один в світі – тілько плачу. (2)

(Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.)

Явление 6

Петро и выборный

Выборный

Ти, небоже, і співака добрий.

Петро

Не так, щоб дуже – от аби-то.

Выборный

Скажи ж мені, відкіль ти ідеш, куда і що ти за чоловік?

Петро

Я собі бурлака; шукаю роботи по всіх усюдах і тепер іду в Полтаву.

Выборный

Де ж ти бував, що ти видав і що чував?

Петро

Довго буде все розказовати. Був я і у моря, був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков.

Выборный

І в Харкові був? Лепський то десь город?

Петро

Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був.

Выборный

Де? в театрі? А що се такеє театр, город чи містечко?

Петро

Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з’їзжаються пани і сходяться всякі люде, хто заплатити може, і дивляться на комедію.

Выборный

На комедію (знак удивления). Ти ж бачив, пане брате, сю комедію, яка вона?

Петро

І не раз бачив. Се таке диво – як побачиш раз, то і вдруге схочеться.

Явление 7

Те же и возный

Возный

Що ти тут, старосто мій, – теє-то як його – розглагольствуєш з пришельцем?

Выборный

Та тут диво, добродію; сей парняга був в театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.

Возный

Комедія, сиріч, лицедійство. (К Петру.) Продолжай, вашець…

Петро

На комедії одні виходять – поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть – те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б’ються, стріляються, колються і умирають.

Выборный

Так така то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!..

Возный

Они не убиваються і не умирають – теє-то як його – настояще; а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити!

Выборный

Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучше всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?

Возный

Не лицемірство, а лицедійство.

Выборный

Ну, ну! лицедійство…

Петро

Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

Выборный

Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.

Петро

Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова

Выборный

Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.

Петро

Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою.

Возный

В полку пана Кочубея? Но в славниї полтавськії времена – теє-то як його – Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтієвич Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником [Искра с Кочубеем казнены в 1708-м году. – К.].

Выборный

Так се так не во гнів сказати: буки-ба-рабан-башта, шануючи бога і вас.

Возный

Великая неправда виставлена пред очі публичность За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.

Петро

Там і Іскру почитують.

Возный

Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеем, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, что і полк не єму принадлежал во врем’я сраженія при Полтаві.

Петро

Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.

Возный

О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім’ї не без виродка – теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестя не роблять, а не тілько цілому краєві.

Выборный

От то тілько нечепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаєв і повір’я нашого. Коли не піп…

Возный

(перебивая).

Полно, довольно, годі, буде балакати. Тобі яке діло до чужого хисту? Ходім лиш до будущої моєї тещі. (Уходят.)

Явление 8

Петро

(один).

Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О, злая моя доле! Чом ти не такая, як других?

(Поет.)

№ 16

Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,

Та з Дону додому, та сів над водою.

Сівши над водою, проклинає долю:

Ой, доле, ти доле, доле моя злая!

Доле моя злая, чом ти не такая!

Чом ти не такая, як доля чужая?

Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,

І що мені мило, і те однімаєш.

Не спасибі долі, коли козак в полі,

Бо коли він в полі, тогді він на волі.

Ой, коли б ти, доле, вишла ко мні в поле,

Тогді б ти згадала, кого обижала.

Явление 9

Петро и Микола

Петро

А що, Миколо! яка чутка?

Микола

Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти.

Петро

Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

Микола

Я кликну тебе, коли треба буде.

(Петро прячется.)

Явление 10

Микола и Наталка

Наталка

(выходя поспешно).

Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидче, бо за мною зараз збігаються.

Микола

Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка

(печально).

Посватана… Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола

Ну, що ж? Возний – не взяв його враг – завидний жених. Не бось, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка

(с упреком).

Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола

Петра? (Поет.)

Що за того Петруся

Била мене матуся.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Наталка

(заплакав).

Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помолчав, указывает на реку.) Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким.

Микола

(показывает в ту сторону, куда спрятался Петро).

Бачиш ту сторону? Отже і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Наталка

Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і совсім не тим став, що був.

Микола

Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Наталка

Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучше додому. (Хочет уйти.)

Микола

(удерживает).

Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

Наталка

Говори ж – що такеє?

Микола

Хочеш бачити Петра?

Наталка

Що ти? перехрестись! Де б то він взявся?

Микола

Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.

Наталка

Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана… Та ти обманюєш!..

Микола

Не обманюю – приглядайся! Петре, явись!

(Наталка при появлении Петра вскрикивает «Петро!» Петро вскрикивает: «Наталка!», оба стремятся друг к другу, обнимаются. Немая сцена.)

Микола

(поет).

Поблукавши, мій Петрусь

До мене опять вернувсь.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Петро

Наталко! в який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

Наталка

О, Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе – божусь…

Микола

(перебивает)

Об любві поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв’язаться.

Наталка

Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й конці в воду!

Петро

Чи добре так буде? Твоя мати…

Наталка

(перебивает)

Мати моя хотіла, щоб я за возного вишла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

Петро

Возний – пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.

Наталка

Петре! Не так ти думав, як одходив!

Петро

Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.

Микола

Трохи Петро не правду говорить.

Наталка

Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!

№ 17

Наталка

Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,

Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.

Петро

Я другої не полюбив і любить не буду,

Тебе, ж, моє серденятко, по смерть не забуду.

(Оба вместе.)

Наталка

Коли б любив по-прежньому,

То б не мав цураться;

Не попустив свою милу

Другому достаться.

Петро

Люблю тебе по-прежньому,

Не думав цураться;

Не попущу мою милу

Другому достаться.

Наталка

Я жизнь свою ненавижу, з серцем не звладію,

Коли Петро мій не буде, то смерть заподію.

Петро

Коли вірно Петра любиш, так живи для його,

Молись богу, моя мила, не страшись нікого.

(Оба.)

Бог поможе серцям вірним пережити муки;

Душі наші з’єдинились, з’єдинить і руки.

Микола

Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашей стороні буде.

Наталка

Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати – не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

Петро

Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Наталка

Петре! Любиш ти мене?

Петро

Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

Наталка

Дай же мені свою руку! (Взявши руки.) Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола

Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого 0 піддержує. (К Наталке.) За се заспіваю тобі пісню про Ворскло щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне.

(Поет.)

№ 18

Ворскло річка

Невеличка,

Тече здавна,

Дуже славна

Не водою, а войною,

Де швед поліг головою.

Ворскло зріло

Славне діло,

Як цар білий,

Мудрий, смілий.

Побив шведську вражу силу

І насипав їм могилу.

Козаченьки

З москалями

Потішились

Над врагами,

Добре бившись за Полтаву

Всей Росії в вічну славу!

Петро

Отже ідуть…

Микола

Кріпись. Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара і буде великий грім.

Явление 11

Те же, возный, выборный и Терпилиха

Выборный

Що ви тут так довго роздабарюєте?

Возный

О чем ви – теє-то як його – бесідуєте?

Терпилиха

(увидя Петра)

Ох, мені лихо!

Наталка

Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Терпилиха

Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!

Петро

Ні, се не мара, а се я – Петро, і тілом, і душею.

Возный

(к выборному).

Що се за Петро?

Выборный

Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвіт, ланець.

Возный

(к Петру).

Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б – теє-то як його – убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.

Наталка

Почому ж він лишній?

Терпилиха

І відомо – лишній, коли не в час прийшов хати холодити.

Петро

Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.

Наталка

Не так то легко можна окончити те, що вони начали.

Возный

А по какой би то такой резонной причині?

Наталка

А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

Возный

Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч – теє-то як його – ти одружилася зо мною.

Наталка

Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.

Возный

(к Терпилихе).

Не прогнівайся, стара. Дочка твоя – теє-то як його – нарушаєть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.

Выборный

О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.

Терпилиха

(со страхом)

Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте і до вінця ведіте.

Наталка

Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду. – Микола. Що то тепер скажуть?

Выборный

От вам і Полтавка! Люблю за обичай!

Терпилиха

Вислухайте мене, мої рідниї! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисвіт, то і Наталка обезуміла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона і мене послухала.

Возный и выборный

(вместе)

Вон, розбишако, із нашого села зараз… І щоб твій і дух не пах! А коли волею не підеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

Терпилиха

Зслизни, маро!

Петро

Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любилися з Наталкою, про те і богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одговорьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї – нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!

(Отворачивается и утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный.)

Терпилиха

(в сторону)

Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається!

(Наталка плачет, возный рассуждает.)

Выборный

Що не говори, а мені жаль його.

Микола

На чім то все се окошиться?

Возный

(Петру).

Ти, вашець – теє-то як його – куда тепер помандруєш?

Петро

Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюда не вертатись… Іще пару слов скажу Наталці: Наталко! Я через тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив – все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги.) Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого суженого, а за мене одправ панахиду.

Наталка

Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце.) Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашею не потішаться вороги наші… І моєй жизні конець недалеко… (Склоняется на плечо Петру).

Терпилиха

(подбегает и обнимает Петра).

Петре!

Наталка

(обнимая Петра, говорит матери)

Мамо! Кого ми теряємо!

Микола

(выборному)

А тобі як він здається?

Выборный

Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возный

(вышед вперед на сцену).

Размишлял я предовольно і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаете. Я – возний і признаюсь, что от рожденія моего расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє… (К Терпилихе.) Ветхая деньми! благословити лі на благоє діло?

Терпилиха

Воля ваша, добродію! Що ні зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возный

Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит.) Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, чтоб зробив її благополучною. (К зрителям.) Поєліку же я – возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: «где два б’ються – Третій не мішайсь!» і твердо памятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка

(когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, о по окончании говорят).

Мати наша рідная, благослови нас!

Терпилиха

Бог з’единяеть вас чудом, нехай вас і благословить своею благостію…

Микола

От такови-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Выборный

Наталка – по всьому полтавка, Петро – полтавець, та і возний, здається, не з другой губернії.

Петро

Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Наталка

Коли кого любиш, того нічого не забудеш.

№ 19

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в’ються

І за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мні байдуже.

Мої подруги пустують

І зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

І весела, і жартлива,

Я Петра люблю душею,

Він один владієть єю.

(Хор.)

Начинаймо веселиться,

Час нам сльози осушити;

Доки лиха нам страшиться, (2)

Не до смерті ж в горі жити. (2)

Нехай злиї одні плачуть,

Бо недобре замишляють;

А полтавці добри скачуть, (2)

Не на зло другим гуляють. (2)

Коли хочеш буть щасливим.

То на бога полагайся;

Перенось все терпеливо (2)

І на бідних оглядайся. (2)


Примітки

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 267 – 285.