2. Напад москалів
Микола Лазорський
Рано-вранці пан Хлюпало розбудив усіх утікачів. То був моторошний ранок: він привіз страшну новину. В околицях міста варта натрапила на забитого пана Миколу Сінкера, труп було посічено й кинуто просто на шлях, на трупі були персні, годинник у кишені, але саква з листами зникла.
– Є всі ознаки, що то робота московських агентів, – говорив роздратований вкрай пан Хлюпало. – Біля тіла забитого найдено московського кашкета й московську рушницю, видно, квапились мордерці втекти. Варта казала, що ті вбивці затягли з собою і помічника пана Миколи, люди бачили в сусідньому до московського кордону селі, ніби скрізь шукали гетьмана Орлика, мовляв, бачили того гетьмана і бігли кіньми вслід з самої Гетьманщини. Отже нема чого тут сидіти, всім нам давно пора їхати до свого сталого осідку. Я з тим і прийшов, щоб підштовхнути всіх: сьогодні ж по обіді треба рушати й аж ніяк не вночі.
– Та вбивці можуть напасти і серед білого дня! – хрестилась пані Орликова.
– Я намовив десяток добрих вартових, – кинув пан Хлюпало. – Вони переведуть до німецького кордону, а там вже свої люди скрізь. Мені аби вас, пані, перевезти та пана Григора, щоб хоч вас врятувати…
– Я хотів був ще пересидіти кілька днів тут, – казав понуро Орлик. – Треба дістати за всяку ціну архів вітця. Мушу клопотатись…
– Архів уже у нашої Мусі… дістав її муж від амбасадора пана Амелота. Писала Муся, писав і її муж – все ціле…
– Он як! Тоді нам направду сидіти тут немає чого, тим більш що і в Парижі ждуть.
– Поснідаємо хоч, тоді вже в дорогу, – метушилась пані Орликова. – Боже, Боже! Такий молодий, такий гарний козак, й так занапастили бузувіри кляті.
Вона цілий день плакала, похапцем ставила на стіл, що попало на очі: хліб, масло, ковбаси…
Але майже ніхто не їв: усіх приголомшила трагічна смерть молодого старшини. З плачем і сіла до берлини вкрай засмучена стара пані: генерал понуро кривився і все кусав нижню губу.
Через годину були вже в дорозі до прусського кордону.
Примітки
Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 123 – 124.