6. Замкнені купелі

Микола Лазорський

Одного дня «вільні невільниці», як їх жартома називав кизляр-ага, з жахом почули новину: розкішні купелі будуть замкнені щонайменше на півроку, можна буде купатися лише в ставках султанського великого саду. Одаліски зчинили репет:

– Такого ще не було, щоби турки не милися!

– Де купелі?

– Де басейни? – кричали з’їритовані панночки.

– Кличте сюди кизляр-агу!

Кизляр-ага відхилив лише двері, як його вже десятки рук втягли до зали. Він люто пручався, відбивався, але нічого не міг зробити і тільки несамовито харчав:

– Коли будете бешкетувати, всіх зашиємо до торби і в Босфор! Пустіть, шайтанки, порвали всю одежу… Давайте торби… давайте сто великих і нових торб! – несамовито гукав він у прихилені двері.

– Не смієш вже того робити! – кричали й собі одаліски. – Ми вільні!

– Та й торб вже немає! – гукали інші… – Повиносили та повикидали в Босфор порожняком…

– Торби зараз принесуть новісінькі, будете плакати, та вже не помилуємо, – хрипів ага, важко дихаючи.

Що б було далі – не відомо, але на крик й вереск натрапила султанша Роксоляна. Спокійно, як і завжди, вона спитала, що сталося.

– Все сталося за купелі, – говорила «Пухівочка», бо султанша чомусь дивилася на неї й ніби питала тільки її.

Вона була красуня й привередниця та штукарка на весь гарем. І тут вона найбільш кричала, бо найбільш любила купелі, не могла «дихати без тих купелів», як казали про неї, до всього любила й спочивати там на пухких килимах до півдня.

Роксоляна довідалася від неї, що кизляр-ага замкнув купелі на свій розсуд сам і посилає панянок купатися до озер. Там вони ніколи не купалися, до всього озера глибокі, а вода холодна.

– Нащо ти це робиш та ще й без султанського дозволу, га? – питала вона євнуха.

– Адже панночки вже вільні, а все сидять тут. Вони набридли мені, і в залах вдень, і в султанському саду вночі… Немає від них спокою бодай на хвилину.

– Тут будуть вони недовго, – казала султанша. – Ще кілька місяців, і тоді всі зали спорожніють. Що будеш робити, коли панянок не буде тут?

– Спочиватиму… – буркнув євнух і пішов відмикати купелі.