7. Одаліски-робітниці
Микола Лазорський
Панночки святкували перемогу веселим сміхом, жартами. Тоді до Роксоляни підійшла служниця Заїра, яку султанша знала ще з перших днів свого життя в гаремі. Вона склала руки в долоні, стала навколішки і благально, як на молитві, почала просити:
– Ясна наша зірка! Правовірна султанша! Змилуйся над нами! Не жени з палацу і не дай загинути смертю безневинного немовлятка! Просимо, молимо, благаємо: заступись за нас, безневинних та безталанних, перед ясним паном великим Сулейманом. Усім нам буде рішенець, коли виженуть з султанського палацу. Клянемось робити найтяжчу роботу в палаці, саду, огородці, щоби заслужити, заробити на кусок хліба…
Роксоляна була вкрай здивована, зворушена до сліз. Коли ж побачила, що всі панночки стоять на колінах, схиливши голови, вона й зовсім стривожилася.
– Не стійте на колінах! – казала вона, тулячи до рота хусточку. – Ви вільні, так само вільні, як і я, ваша султанша. Не годиться принижувати себе так… Чого ви хочете?
– Ми просимо всі і молимо свою матір-султаншу заступитися за нас перед могутнім володарем-султаном не гнати нас, що ось тут стоїмо, не гнати з палацу. Нам немає куди йти… Дозволь лишитися тут і заробляти на прожиток шматок хліба в твоєму палаці…
Роксоляна слухала, дивувалася, оглядала тендітних панянок, дивилася на їхні делікатні рученята й нарешті спитала:
– Якої роботи просите?
– Яку накажеш робити, те робити будемо сумлінно всі…
– І «Пухівочка»?
– І я буду робити з ранку й до вечірньої зорі, – озвалася сама «Пухівочка».
– Добре… я зараз скажу великому нашому пану.
Коли вийшла з зали, жодна не встала з колін, так і стояли майже цілу годину. Роксоляни не було довгенько. Вступила до зали жвавенька, але, вздрівши картину молитовної мовчанки, зсунула брови і гнівно мовила:
– Я вже казала вам, щоб не стояла навколішках, бо то великий сором, рабська звичка. Зараз же підведіться! Великий султан наказав вам усім жити тут скільки бажаєте, бо ви вільні панни, можете й робити, коли є охота. Скільки вас тут у залі?
– Сотні півтори буде, – щебетала Заїра. – Матінко наша! Ми будемо слухняні увесь час, будемо робити все, що накаже наша заступниця.
– Тебе-то я знаю, будеш робити, – всміхнулася Роксоляна. – От що: ти будеш старшиною над всіма панянками під час роботи, йдіть до саду, там панна Оксана, вона скаже, що робити і покаже, як робити.