Ніч

Амвросій Метлинський

Мені в пам’ятку ніч, як

Сіли в човен старий – дяк,

Дяк та я, та й махнули…

Та і тихий лежав

Тоді Псло,

І, гладенький, блищав,

Якби скло:

Верст за п’ять, либонь, чули,

Як шубовсне весло,

І, мов срібні зірки,

Заблищать крапельки,

І притихне вп’ять Псло…

Дяк казав

(Бо читав

Вже книжок він доволі

І у церкві, і в школі;

Бо на те вже і дяк,

Щоб книжки ті читать!) –

Він казав: «Отже, бач, глибоченько на дні,

Мов маленькі рибки,

Ті ясненькі зірки?

Та ще з ними і місяць: вони не одні!

Воно й чудно, хто з розумом гляне!..

Отже, он – що: як сніг навесні

Ще деньок поблищить та й розтане;

Як трава восени на землі

Зелененька, а завтра й зов’яне.

Снігу літом, зимою трави вже немає,

Хоч де хоче нехай чоловік пошукає:

Колись світ так зов’янё, розтане!

А хто вмер, той устане, погляне:

Уже сонця немає,

І землі вже немає!

Тільки те, що він на світі діяв,

Коли доброго що там посіяв,

Зійде в небі, й зіркою засвітить,

І до бога стежечку освітить…

Хто посіяв лихо, тому лихо зійде:

Темно, темно… і до бога він не дійде!

Йому вічно блукать,

Дарма раю шукать,

В серці пекло нести,

І літать, і брести,

І брести, і літать,

В серці пекло нести,

Дарма раю шукать,

Йому вічно блукать!

Отже, чув ти? Божий світ розтане і зов’яне,

Як трава ув осінь в’яне, сніг весною тане;

Хто що в світі діяв, в бога ся зостане;

Бог так каже… Як він каже, так і стане!»

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 98 – 100.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 127 – 128.