Старець

Амвросій Метлинський

Не до конца забвен будет нищий.

Вітрець передзимній, вогкий, холодненький

В поблеклій діброві листом шевелив-шелестів,

Йшов старець з торбиною, сивий, старенький,

По листю червоному й жовтому, лист хрупотів…

«Колись-то, як бог ще не взяв в мене батька і неньки,

В сю пору на тік, було, возим стіжки…

Було в нас усього: і хатка, й садки зелененькі –

Вишневі, грушові, медок і бджілки…

Умерли – злі люди прогнали з хатини

І старцем пустили малого мене…

Схиляю головку старому й дитині,

Мені й ненароком ніхто не кивне!..

По селах тиняюся, сплю коло тину;

Нерідні, чужії і хати, і тин!..

Мене, може, вітер в лихую годину

Зорве, як билину… не бовкне і дзвін!..

А ще і для мене бог на світі радість зберіг!

В село причвалаю в неділеньку вранці,

Та й слухаю… бов!.. то я в церкву, мерщій на поріг!..

То дом не чужий і для божого старця!..»

Вітрець передзимній, вогкий, холодненький

В діброві пожовклій листом шевелив-шелестів…

Дзвін бовкнув… Йшов старець швиденько-швиденько,

А далі втомився, схилився, присів та й зомлів.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 84 – 85.

Вдруге, із значними текстуальними відмінами, надруковано у вид.: Южный русский сборник, с. 27 – 28.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 122 – 123.