Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

5.08.1885 р. До Михайла Грушевського

1885 року 5 августа. Кишинев

Шановний Михаиле Сергійовичу!

Лист Ваш, писаний 8 липця, на щастя, долежав до мого приїзду. Я оце тільки що вернувся з вод і трохи ніби й поправився. Дуже я зрадів, одібравши од Вас звістку. Ви пишете про «носатку», яку дістав Ваш та , але прошу Вас, не дуже вважати на ті носатки, навіть на носатки дрібних рецензентів. Інча річ поважний критик… але ми знаємо, що й такий критик, як Бєлінський часом помилявся, напр[иклад], в первістковому погляді на Шевченка, під впливом тодішніх Гегелевих принципів…

Воно треба вважати й на людські замітки, а все-таки «людей слухай, а свій розум май». Якби я вважав на деяких рецензентів, то мусив би зовсім не писати по-українській. Навіть високошановний покійник Костомаров хотів, щоб українські писальники писали тільки на теми з народної жизні і не зачіпали сюжетів з вищих верств суспільності. Але… чи можна нашого брата заперти неначе в клітку та й сказати йому: сиди тут, а надвір – а ні рипайся! Це було би трохи чудно.

Ваш «Джугур» вже надрукований в фельєтоні «Діла». Я його прочитав двічі, так він мені сподобався, хоч в йому й нема казкового фантастичного елементу. Ви, пане добродію, пишете дуже невиразно, і як читаєш Ваші рукописі, ледве бачучи, то вони дуже од того втрачають. В печаті, при плавкому читанні вони виходять зовсім інакше. В Галичині Вас зараз примітили, сказали, що з’явився правдивий талант, а один наш ветеран-писальник навіть сказав: «Ныне отпущает раба твоего с миром».

У Вас талант правдивий, язик дуже плавкий, чистий. Ми тільки повикидали дещо трохи незвичайне, напр[иклад], як хто сякає носа… Це не сподобається публічності. От бачите! Редакція зовсім інакше подивилась на цю штучку! Я тільки замітив, що це оповідання похоже на кореспонденцію, але бувають і кореспонденції кращі од повістей…

«» з’являться в «Зорі», і Вас просять, щоб Ви скінчили повість в цьому році. В «Своїх й чужих» знайшли декотрі місця дуже талановиті… Я думаю, що кожний читальник не буде скучати, читаючи Вашу повість… Я просив, що[б] «Джугура» зараз послали Вам в Владикавказ на ймення Вашого панотця.

В Галичині не можна прикласти до літератури слів м. Сталь. Там література – єсть потреба соціальна, а край убогий. Інтелігенція бідна. Газети виплачуються, але дуже мізерно. Редактори навіть дістають мізерну плату. Вони більше приносять себе в жертву народові. Про «Св. Петра» сказали, що у Вас багато здатності назираючої, але сюжет ще школярський, хоч його треба надрукувати ради чистого язика.

Спасибі Вам за посвячіння мені повісті! А Ваших слів я зовсім і не думав приймати за обиду, бо кожний рецензент має право критикувати всякий твір, і якби обижатись за кожну рецензію, то прийшлось би часто псувати свій гумор. Це звичайна річ в писальництві. Щодо прямування та ідеї руководячої, вона в Вас чесна та правдива.

Конечно, всім не вгодиш. Це Ви повинні пам’ятати, бо є люди всякі, всяких думок…

Я оце одпочину, та, мабуть, поїду на виноград в Акерман, а після переїду в Київ, звідкіль до Вас і напишу. Мій адрес тепер трудно буде сказати, бо й сам не знаю, коли виїду.

Прощайте! Нехай Вам бог помагає на добре. Щиро шануючий Вас прихильник Ваш

Ів. Нечуй.

P. S. Вже в Одесі вийшла «Нива». Дуже гарна річ!


Примітки

Подається вперше за автографом (ЦДІА УРСР у Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 594, арк. 10 – 11).

Сталь Анна-Луїза-Жермен де (1766 – 1817) – французька письменниця.

«Нива» – український літературний збірник. Вийшов у 1885 р. в Одесі. Тут вміщено оповідання І. С. Нечуя-Левицького «Чортяча спокуса».

На конверті адреса: «В г. Тифлис. Его благородию Михайлу Грушевскому, ученику 1-й Тифлисской гимназии. Кишинев».

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 301 – 303.