Рецензія на збірку «Поезії. книжка перша» Клима Поліщука
Тичина Павло
Звуть їх неоднаково, але всі вони поети. Як би мені його назвать? Друкувати все те, що написано, посріблену мідь видавати за срібло, нестриманість за стихію – спекулятивний шлях! Іноді впаде камінь у воду, – аж хвилі кружка стануть, що аж жмури по воді!
Книжка перша (власне – друга) поезій Клима Поліщука лягла на листочок. Ідеологія автора, його світовідчування… але про це я краще не буду говорити, бо самого Поліщука в книзі дуже мало. Із капелюхом в руці перед Олесем, Чупринкою та ще перед молодшими. А поза тим всім є й щирі вірші (ст. 8, 17, 40 – перший вірш, 58, 61, 65). Образи старі, часто непродумані: «Рояль розбитий щось видав; Розп’явши серце на ножах; Скрививши з болю скорбну скрань; Посипте удар за ударом» (посипати можна курам).
Не сумуйте в безтямній журбі,
Коли серце дрижить і болить, –
Буде радість колись, буде мить.
Як любов буде жити в юрбі.
Це, м’яко висловлюючись, буде проза. Техніка: «Над світом Вічність в тьмі злобіє». Тут, очевидячки, гра на збігах шелестівок. А ось переноси:
Сміються злобно, що нема
Життя в зневажених руїн (?)
Мова: «в хмарах; вставшої любові; храми пусті; на лірі заграю (на ліру); смертний путь» (біль у Поліщука ж. р.). Не зазначаю тут сторінок, як це водиться в рецензентів, бо згадую, може, десяту частину того, з чим би можна було виступити проти автора. Останньому зістається надіти капелюха й почати по-своєму.
Треба тільки мови своєї вміти. І не хапатись. Деяку терпеливість і усердя К. Поліщук виявив і в цій книжці: на звичайний собі по числу рядочків вірш слово «срібний» ужито 15 раз, у другому вірші слово «останній» – 9 раз. Жалко тільки цього усердя, бо настрою якогось срібного чи останнього – нема. Дати під віршами зроблено совістливо: «1917 р., вересень, Валк (Ліфляндія). 1915 р., січень, Кременчук (На Полтавщині)». Під аркушиком «Друкарські помилки», який сам не без помилок, теж комісарська дата: «Автор, 1919 р. 12. II. м. Київ». Немов би це щось до поезії додавало. Почуваю, що моя рецензія поверхова, але ще раз скажу, що в цій книжці, власне, самого Поліщука я знайшов дуже мало. Та й те, що знайшов, припадає на 1914 рік, чи якийсь із ним по сусідству.
Примітки
Вперше надруковано: Музагет. – Київ, 1919. – № 1-3. Подається за передруком: Поліщук К. Вибрані твори. – К.: Смолоскип, 2008 р., с. 685 – 686.