3. Жінка

Запис С.Руданського

Ото господь ізнов приходить до Адама та й каже:

– А що, Адаме? Либонь, тобі жінки треба?

Адам поглянув, тілько облизався.

– Та вже нічого з тобою робити, – каже господь, – треба тобі й жінку дати!

І наслав на него сон, виламав у него лівеє ребро, а з того ребра і сталася жінка. І не натішився Адам, як побачив жінку; але живо переконався, що де чорт не може, там бабу пішле. Там десь у раю були такі яблука, що бог заказав їх їсти. Жінка як заглянула, то й причепилася до чоловіка: «Дай та дай!» Адам і каже, що не можна; а вона: «То так ти мене, каже, любиш, що жалуєш і яблучка для мене!» Адам і каже: «Їж уже, коли хочеш, тілько хоч мене до гріха не доводь!» Але де вже жінка та до чого не доведе! Як із’їла сама, так і зачала припрошати чоловіка; що не відмовлявся, ані способу! Ото вже їсть і чоловік. Тілько що ковтає, аж надходить господь! Так теє яблуко в горлі і осталось, – і тепер воно на горлі у всякого чоловіка [121].

Подивився господь і зараз дає Адамові заступ, лопату і жменю насіння та й каже до него:

– Отак, Адаме: не хотів-єсь шануватись, так тепер кровавим потом іди дороблятися хліба!

Та й вигнав його із раю аж на саму землю.

Примітки С. Руданського

121. Дивно, що й німецькі вчені назвали тую ґулю «pomum Adami».

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 340 – 341.