Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

22.08.1867 р. До Г. В. Руданського

22 серпня 1867 р. Ялта Ялта, 22 августа 1867.

Гостинець мамин одібрав і її одписав. Спасибі її й тобі, братику мій Григор, а лучче було б, якби вона, стара, нічого мені не посилала; годі з неї, вона і так уже, що могла, те для нас зробила. Написав я і до Комарницького – бідняка четверо дітей поховав – я йому сказав кілька слів, як за дітьми маленькими дивиться і стерегти їх од смерті, та не знаю: боюсь, щоб усе їх покоління не було таке безвічнеє. Жаль бідного Комарницького.

Хвалиш ти Хомутинці і вишневий садок, саджаний батьківськими руками, – там і я дорожку проробив проїздом у Крим; мабуть, заросла уже. Хотілось би мені, братику, тяжко хотілось би поїхать, так що ж, – не мої іще достатки, та і доброго случаю не маю. Сего року зовсім-таки поїхать не можу, а на другий рік, – як зложаться мої достатки. В сентябрі місяці в земській управі буде збір, і тогді вже я буду знать, чи мене управа оставить при больниці, чи ні, і як оставить, то скільки мені в рік давати буде. Тогді я міг би просить управу посилать мене на місяців два-три в Київ підучуваться в університеті через 2 – 3 года, і тогді легко мені було б і в Хомутинцях буть.

Но сеє іще невідомо і про сеє вперед нічого й говорити.

Про свою службу ти тоже сам нічого певного скаать не можеш, і правду кажеш, що тобі чого луччого од акцизу не ждать; про всякий раз я все-таки спитаю Ковбасина, як він тут буде у Криму і його сюда ждуть його сестри в кінці августа, і що він скаже, то я тобі напишу.

У нас тепер Сильвестр Григорович по южному берегу проїжджає – він, бач, путешествує собі, – попробую ще у його попитать місця для тебе; він вернеться із Алушти взавтра або післязавтра, і що сей скаже, то я тобі напишу також.

Питаєшся ти мене, чи не треба мені сорочок, і кажеш, що у тебе єсть штука полотна, що з дюжину сорочок буде. Воно таки правда, що у мене на сеє недостача і коли у тебе заграничнеє, голландське або якеє там (тільки не нашої двадцятки) полотно є, то пришли, будь ласкав, а послі, як бог поможе, порахуємось.

Кланяється тобі дядько Петро Федорович Падалка дякує за поклін […].

Цілую тебе, твій брат Степан

Примітки

Вперше надруковано у «Записках Історично-філологічного відділу», 1926, кн. VII – VIII, стор. 402 – 403. Автограф зберігається у Кам’янець-Подільському краєзнавчому музеї. Подається за першодруком, зі скороченням.

Кланяється тобі Петро Федорович Падалка.– Падалка П. Ф., ялтинський поштмейстер, приятель Руданського.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 364 – 365.