Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Енгельс, Маркс і Ляссаль про неісторічні нації

Енгельс, Маркс і Ляссаль про неісторічні нації

Д.І.Донцов

Обкладинка брошури 1918 р.

Обкладинка брошури 1918 р.

Ця стаття Д.І.Донцова була вперше надрукована в журналі «Літературно-науковий вісник» (1914 р., т. 65, № 2 – 3) і передрукована у вигляді окремої брошури в Києві в 1918 р. (Київ : друкарня Української центральної ради, Березень 1918 р. – 59 c.). Наш текст подано за цим окремим виданням..

[Випускаючи брошурою статтю п. Донцова, поміщену в Літ.-Наук. Вістнику 1917 р. друкуємо її без ніяких змін. – Редакція видавництва "Серп і молот".]

Велика історична епоха, сучасниками котрої нам судилось бути, епоха дозрівання політичної активности забутих історією народів, поставила перед кожним (як міщанським, так і суспільним) демократом на Україні цілий ряд питань, що уперто домагаються свойого розвязання. З них – спеціально для нас – висунулось наперед одно, досить старе питання, котре однак в наші дні набрало особливої актуальности. Це питання є: як маємо ставитися до національного руху на Україні? Чи вважати сей рух за явище поступове, що заслугує на наше попертя, чи, навпаки, за факт соціяльно-реакційний, щось неприродне й штучне, що жадним способом на симпатії правдивого демократа претендувати не сміє?

На перший погляд саме поставлення такого питання може видатися комічним. Український рух, прецінь, в останні літа виявив для всіх незасліплених людей таку інтензивність, що світла будуччина української нації стала лише питанням часу. Але не зважаючи на це, або може власне за для того, що українське питання саме тепер набрало такої надзвичайної актуальности – старі суперечки про житєвість або штучність, демократичність або реакційність українства ніколи не провадилися з такою пристрастю, ще ніколи не заінтересовували такі широкі круги суспільносте, як власне тепер. Сим питанням регулярно займаються кілька російських грубих місячників, не кажучи вже про російську й польську газетну пресу, що не опускає обговорити жадного факту, жадної нової публікації, котрі могли-б кинути нове світло на стару справу. Дискусія перенеслася навіть на сторінки заграничних часонисей, змушууючи і європейців розбиратися в часом дивних для них аргументах „за” і „проти” існування осібної української нації і її права на вільний розвій.

З другої сторони, спеціяльно в марксистських кругах – це питання й досі не дочекалося свого остаточного розвязання. Ні для кого не є тайною, що багато російських марксистів ще й тепер стоїть що до українського питання – на точці погляду п. Струве або проф. Погодіна. Що ж до марксистів українських, то багато з них, які вирішили поставлене в горі питання інакше, ніж Струве, все ж мали замало послідовності, щоби єднати в одну цілість свою теорію й практику. Як відомо, в своїй практичній діядьности наш марксізм ніколи не акцентував, як належалося б, цілої ваги національних постулатів для класи, інтереси котрої він брався заступати.

Найбільш характеристичним є то, що свої негативні погляди на українство багато з російських марксистів в’язало з іменами великих основоположників соціялізму – Енгельса, Маркса і почасти Лассаля. Авторитетами цих людей старалися російські марксисти прикрити своє незнання в національних справах. Особливо ж, майже без застережень, акцентували вони погляди й гороскопи вождів соціялізму що до так званих неісторичних народів.

Енгельс і Маркс уважали національні рухи неісторичних націй (за невеликими винятками) в половині XIX віку за рухи виразно реакційні, а всіх цих хорватів, українців, чехів – колодою в ногах великих історичних народів (німців, мадярів, поляків) в їх дорозі до політичної свободи. Анальогічних поглядів в Росії тримаються російськії марксисти в XX віці, пятнуючи національні змагання українців, білорусинів і пр., яко такі, котрі лише гальмують осягнення загально-російських політичних постулятів. Саме слово „національний” майже ідентифікується у російських учеників Маркса з словом „націоналістичний”, це останнє – з словом „реакційний”. Майже одиноким праведником, котрого знайшов Маркс в слов’янськім реакційнім Содомі – були поляки, велика історична нація, що мала, на його думку, всі дані на будучий розвій і всі права на самостійний національний розвиток. Роблять цей виняток для поляків і російські марксисти. Не думаю, щоб всі, або навіть багато російських марксистів були обзнайомлені з тими писаннями Енгельса, Ляссаля і Маркса, що присвячені національним питанням; але, не вважаючи на те, загальна (лихо зрозуміла) концепція великої соціалістичної трійці в національнім питанню й досі тяжить над умами їх російських прихильників, доходячи туда через другі або треті руки.

Національні рухи націй неісторичних прийшли до нас з тою печатю зневаги, що витиснули на них Маркс, Енгельс і Ляссаль – з печатю реакційності. У нас знають, що ці люде боролися з сими національними рухами, а не попирали їх; у нас знають, що національні рухи недержавних народів в державах многонаціональних осуджувалися вождями соціалізму. І ось, напівсвідомо переносять наші доморослі марксиста без всякої критики ці погляди на національні рухи в Росії.

З огляду на блискучий публіцистичний хист Ляссаля, Маркса і, особливо, Енгельса, на їх велику ерудицію і.уміння розбиратися в складних питаннях історії, снеціяльно ж з огляду на це об’яснення, яке дають поглядам сих людей на національне питання і долю „неісторичних” народів російські марксисти для оправдання своїх оригінальних поглядів на українство, думаю не від річи буде українській публиці зазнайомитися з фактичними думками про ці справи трьох великих німців. Як вони фактично дивилися на будуче, на змагання ріжних націй європейського континенту? Чи фактично узнавали змагання деяких народів за безусловно реакційні, чи лише з певними застереженнями? Чи дасться всі їх погляди в сій справі застосувати без зміни й тепер? Що в цих поглядах було стійного, а що мусить бути зревізоване?

Зрештю, last not least, який був їх метод, з котрим вони підходили до розвивання всіх сих питань, їх загальний штандпункт, вихідна точка?

Відповідь на це останнє питання с навіть важнійшою від того, як дивився Маркс чи Енгельс на ту або иньшу націю, чи відмовляв їй права на існування, чн ні. Бо, коли деякі погляди Маркса і т.т. в інтересуючій нас справі вже давно відкинуті як неслушні або такими соціалістичними авторитетами, як Каутський, Реннер і Вауер, або – самим життем (його погляд на чехів), то метод його, котрим він керувався при рішенню сих питань, – (як я постараюся показати) – і тепер може бути ключем до них. Цей метод поможе нам відповісти і на фатальне для нас питання: чи український рух лежить в інтересі демократії?

В ту „весну народів”, в котру писали Енгельс, Маркс і Ляссаль про національну справу – ся остання була актуальна тільки в Австрії, Угорщині і Турції. Росія була лише трохи зачеплена нею. Тому цілу свою увагу наші автори присвячують тим національностям, що жили поза межами Росії. Не багато в їх писаннях знайдемо і про українців. В той час мертвим сном спала наша нація. І дивуватися скорше треба, що її взагалі завважили. Серед різних ворогуючих національних стихій (націй „революційних” і націй „коитрреволюційних”) – українці поважної ролі не грали, ні по одній стороні, ні по другій. Це й є причиною, чому про українців знаходимо у наших авторів не багато, чому вони не стягали на себе ні такої ненависти, як пр. чехи, ні такого ентузіязму, як поляки. Та все ж Україна і тоді не була цілковитим трупом. Тому – як у Енгельса, так і у Маркса – ми все ж здибуємо деякі досить цікаві і часом несподівані погляди і думки про українців і їх будуччину.

Цих кілька уваг най вияснять читачеви ціль сеї брошури та її зміст.

За порядком я постараюся дати: зміст поглядів Енгельса, Маркса і Ляссаля на „неісторичні” нації, – розділи 1 – 3, спробу критики цих поглядів – розділ 4, – і загальну характеристику їх методу та його значіння в оцінці ваги українського руху для демократії, – розділ 5.

Матеріял, що ним я користувався для цеї брошури такий:

1) „Aus dem literalischen Nachlass von K. Marx, F. Engels und F. Lassal”, Herausgeber Fr. Mering.

2) „The Eastern Question, A reprint of letters written 1853 – 1856 dealing with the events of the Crimean war” by Karl Marx, London, 1897.

3) F. Engels – Die auswärtige Politik des russischen Zahrenthums;

4) Lassal – Der italienische Krieg und die Aufgabe Preussens (Reden und Schriften);

5) Kautsky – Der Kampf der Nationalitäten und das Staatsrecht in Oesterreich;

6) K. Marks – Revolution und Kontrrevolution Deutschland;

7) F. Engels – Internationales aus dem Volksblat;

8) „Common in walth”, 1866.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4941

Модифіковано : 28.09.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.