Кость Мацієвич, лист Григорію Сидоренку, Бухарест, 23 грудня 1919
Вельмишановний пане Посол.
Довідався я, що в Відні зовсім неправдиво освітлюють поводження букарестської Місії в справі п[ана] Президента [Євгена] Петрушевича й його компанії. Чув я, що навіть мене обвинувачують в тому, що я намагавсь їх інтернувати в Румунії. Для того, щоб ця справа, яка певне мала політичне значіння, виявилась в правдивому і фактичному свойому змісті, дозволяю собі надіслати Вам всі необхідні відомости, користуючись якими, Ви могли би спростувати, в разі потреби, неправдиві чутки і правдиво інформувати громадську опінію.
Повинен зазначити перш всього, що ні п[ан] Президент [Євген] Петрушевич ніхто иншій з його компанії не вважали потрібним повідомити Місію про свій приїзд, що я, міг инакше кваліфікувати, як небажання звертатись до мене за запомогою. З другого боку, в день прибуття п[ана] [Євгена] Петрушевича 23 листопаду до Букаресту ціла компанія українців на чолі з полковником [Василем] Вишиваним, Міністром [Семеном] Вітиком і Комісаром Костенком звернулись до мене з проханнєм взяти їх під опіку українського Посольства, одділити від всієї иншої компанії, добившися можливости залишитися їм на який час в Румунії. Того ж числа по мойому дорученню мій секретар був в Головній квартирі і у шефа Кабінету Президента Міністрів в справі тих українців, які зголосилися у мене. На другий день 24 листопаду мною була подана офіціяльна нота, копію якої я додаю і з приводу якої був у мене ад’ютант генерала [Artur’a] Văitoianu для того, аби спитати приватно, якої я думки з приводу всієї компанії. Я йому одповів, що це не моє діло, я тільки буду рішуче протестувати проти того, щоб румунський Уряд видав їх полякам, про що відповідна інтервенція, як я знав, була зроблена.
Того ж числа був у мене п[ан] [Євген] Петрушевич з візитою і з проханням опікуватися їх справою і дозволом виїхати до чехів. Я йому одповів, що я це зроблю негайно. І при ньому мене запитували з Головної квартири, як я віднесуся, бо всю компанію [Євгена] Петрушевича одправили до чехів, у яких при запомозі нашого ж Посольства вони вже одержали візи. Я при [Євгенові] Петрушевичеві дав приказ негайно телефонувати, що я прошу від себе, аби їм не чинилось ані жодних перешкод туди виїхати. Ад’ютанти [Євгена] Петрушевича в дуже нечемній формі настоювали, щоб я їхав з ним до британського Посла, але я рішуче одмовивсь. На другий день вияснилось, що їх проведуть до чехів, але шляхом через Галичину, тим часом я одержав негативну відповідь на свою ноту. Я тоді зараз же заявив о персональну розмову з Президентом Міністрів, яку і мав 26 листопада.
В цій розмові мені було зазначено, що вони годяться залишити в Румунії, але тільки в Бессарабії тих людей, про яких я хлопотавсь окремо. Що ж стосується до п[ана] [Євгена] Петрушевича, то, не маючи фактично иншого шляху до чехів, як через Галичину, вони їх туди направляють. Я запротестував проти цього, лічачи, що це є обхідний засіб завести їх до поляків. Тоді генерал [Artur’a] Văitoianu запитавсь мене: «а як Ви поставитесь, коли ми їх направимо на Одесу до [Антона] Денікіна»? Я одповів, що я проти цього протестувати не можу, бо це їх спільник і, як вони на це погодяться, то це їх діло.
Тим часом рух на Чоп був знов встановлений, і їх на другий день рішили повезти на Чехію, про що мене і сповістили по телефону. Я знаю, що була велика кампанія сред румунських політиків за те, щоб їх інтернувати. В пресі були дуже рішучі і ворожі артикли проти них. Мені навіть один з міністрів румунських казав, що він буде всіма силами стояти за їх інтернування, але я до цього всього не мав ані жодного відношення і можу сказати одно, що коли б захтів би встановить з польським Послом спільну акцію, то певне, що вони всі були б досі в концентраційних таборах Польщі.
Пишу я це все Вам не для того, щоб виправдувати себе в якихсь вчинках, бо я ніколи нічого таємного не роблю і, аби я хтів д[оброд]ія [Євгена] Петрушевича інтернувати, то певне я б йому так одверто про це і заявив, і сподіваюсь, що йому не допомогло б ніяке тоді обивання порогів других посольств.
У нас справа стоїть, як і раніш, непогано. Зібравсь Парлямент, з яким ми почали знайомство, і я з дивуванням бачу, що ідея українофільства тут вже захопила широкі кола румунського громадянства, що вона уявляє з себе дещо стале і міцне, а не тільки тимчасовий настрій окремих політиків, роблячи часову реальну політику захисту або від большевиків, або від денікінців. Ми сподіваємось поглибити цю ідею і дати для неї справжній грунт.
Як Ви знаєте, наша справа на Україні стоїть теж непогано. Військо [Симона] Петлюри збільшується і реорганізується. [Антона] Денікіна так б’ють, що його відворот нагадує повний розгром, і сьогодні ми одержали відомости про евакуацію Одеси. Знов-таки від старшини, який прибув з війська, що залишилось в Вінниці під командою [Антона] Денікіна, ми довідались, що настрій там цілком український самостійницький, а не русофільський. Дуже боюся я, щоб цього старшину, якого надсилають до Відня, не збили з розумного шляху віденські політики, і прошу Вас звернути на нього свою увагу.
Дуже був би Вам вдячний, аби Ви написали мені про політичну ситуацію і становище в Відні.
З правдивою пошаною зостаюсь відданий Вам
[Кость Мацієвич]
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3581. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 1-2.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 538-540.