Кость Мацієвич, лист Михайлу Тишкевичу, Бухарест, 8 листопада 1919
Високоповажний пане Посол!
Недавно я Вам надіслав листа, якого написав на підставі фактів, що були зібрані моїм приятелем, об’їхавшим всі порти Чорного моря. Дуже буде шкода, якщо цей лист Ви в свій час не одержали, і через це прикладаю його копію.
Вчора я бачився з американським Послом [Charles’ом] Vopick’ою, який тільки що повернувся з Парижу, і він мені оповідав, що в колах Мирової конференції зробила дуже погане вражіння війна з [Антоном] Денікіним, якого підтримує Антанта. Я йому пояснив, що в цій війні винні не ми, що ми, навпаки, весь час наважалися встановити порозуміння з ним, але він не пішов на це і в Києві, і потім на півдні. Певне, що ми не могли з ними входити в політичні розмови і згоджувалися тільки на військову згоду, його ж депутати вимагали від нас попереднього визнання «Єдиної і Неділимої Росії» себто в голову ставили політичне питання, а не боротьбу з большевиками, без побіди над котрими не може бути поставлено реально ніяких планів «Єдиної Росії». Я дуже прошу Вас зробити відповідну акцію, щоб розвіяти цей туман, що начебто це ми, а не [Антон] Денікін винні в новій війні. Вам видніше, як це зробите, але мені здавалося, що окрім інтернів тут, може, був би корисний Ваш приватний лист до членів Мирової делегації.
Наше становище зараз буде скрутне і важке. Большевики якийсь час нам дали невелику передишку, а тепер знов атакують нас на півночі, взяли Бердичів і нападають на Козятин. Денікінці атакують на півдні і взяли Вапнярку і Ямпіль. Ми, як і ранійш, не маємо зброї, амуніції, одягу і озуття, але бадьорости не губимо. Відношення галичан і наддніпрянців і досі не такі щирі, як це раніш, але хтілося би більшого. Одно для нас надзвичайно вигідне, і я просив би Вас на це звернути увагу в Парижі. В той час як в нашій частині України спокій, нема ні повстань, ні погромів, ні руйнування залізниць, одбуваються торгівельні зносини з Румунією, Польщею, почали працювати горальні, цукрові фабрики і т[ому] п[одібне], в денікінській – бунти, повстання, розбій, погроми жидівські і т[аке] и[нше]. І коли Антанта хоче порядку, то їй треба було б гнати [Антона] Денікіна, а не підтримувати його.
Всі Ваші донесення я надіслав С[имону] В[асильовичу] Петлюрі і одержав від нього такого листа: «Я вірю Вам і [Михайлу] Тишкевичу. Коли б не вірив, то ніколи б ні Вашої і його кандидатури не висовував, ніколи б не просив Вас розділити той тягар, який впав на нас всіх в боротьбі за реалізацію давних ідеалів і змагань. Прошу запевнити в листі від себе і гр[афа] [Михайла] Тишкевича. Я сьогодні запропонував рішуче Прем’єр-Міністрові [Ісааку] Мазепі, аби кандидатуру [Михайла] Тишкевича було ухвалено на голову нашої Місії, щоб тим самим дати доказ повного довір’я до нього і до його зусиль на користь України. Старий взяв на себе деякі уваги, які я вважав йому потрібним подати, щоб він не забув про них. Отже, в свойому персональному листі до нього я вияснив мотиви цих уваг і прошу графа і на далі, маючи вільну руку, провадити свою нелегку працю».
Цю цитату я Вам навів для того, щоб Ви бачили, що п[ан] Президент в свойому листі до Вас цілком ставиться щиро і довірчо, а також що і я зробив все для того, щоб зміцнить Вашу позицію, яка має для нас надзвичайне національне значіння.
У нас тут справи стоять дуже добре: побіда лібералів на виборах зміцнить наше становище, якщо не буде ніякої катастрофи на фронті. Зараз у мене гостюють міністри фінансів і народного господарства [Микола] Шадлун і [Борис] Мартос. Для чого вони приїхали, не знаю, користи з цього нема, а перешкоди суть. Щодо програму фінансового і загального, то я радив би Вам зробити так: написати, що зараз військовий стан і якісь великі реформи будуть проведені такі, які, на Вашу думку, бажані. Викуп у нас прийняли навіть с[оціял]-д[емократи]. Бажаю Вам поспіху зостаюсь відданий Вам.
[Кость Мацієвич]
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3542. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 22.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 533-534.