Львівська елегія

Богдан-Ігор Антонич

Знов зеленіють сріблясті каштани на стрийській алеї,

хочеш казати усім, мов об’явлення нове:

тільки дивіться довкола із серцем розкритим на неї,

адже ж весна на миль сім струмнем широким пливе.

День кришталевий, прозорий, а ранок бува попелястий.

Ні, хоч хотів би рішуче, не можеш життя більше клясти,

[пропуск. – Упор.] наче полин, є гірка.

Сонце в городах запалить, немов ліхтарі, пишні рожі,

бризнуть квітками сади, полум’ям іскор живих.

Знову мене зачарує і знову мене заворожить

подув весни молодий, завжди цілющий для всіх.

Понеділок, 27 березня 1933

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп, ф. 10, од. зб. 175). Із строфи, яка починається словами «Сонце в городах…», написано з нової сторінки. У 5 – му рядку виправлено: із «День кришталевий та синій…» на «День кришталевий, прозорий…». Слова «не можеш життя більше клясти» мають варіант «життя вже не можеш ти клясти». Рядок «Сонце в зелених городах запалить червоні рожі» виправлено на «Сонце в городах запалить, немов ліхтарі, пишні рожі». В останньому рядку слово «вітер» виправлено на «подув».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 296.