Собака й місяць

Богдан-Ігор Антонич

Втомлений лоб покладеш на пахучому сіні.

Досить вже, досить на долю собачу ти вив.

Чорна обкутає ніч соломою тіней,

тихо забудеш своїх незбагнених кривд.

Пахощі чуєш світанку; година вже третя.

Очі, як вугілля, в темряві блиском горять.

Довго й даремно на шиї шарпаєш кетяг.

Вистрілить оклик півня, мов ранішній ряст.

Вітер торгає листя, мов струни на лютні.

Жовч накипає у серці, аж випаде з меж.

Ні, так далі не може вже бути; із люті

місяць зубами, немов маслака, розгризеш.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 46 – 47.