Акерманські степи

Левко Боровиковський

Наплив я на розліг сухого океану,

Ниряє в зіллі віз і, мов між хвиль човнок,

Пливе між пойних лук по килиму квіток;

Минаю острови зелені я бур’яну.

Смеркає вже; нігде ні шляху, ні кургану;

Шукаю шляхових на небі я зірок,

Гень, блись! Чи хмара то? То зіроньки світок?

Ні, то синіє Дністр – то світло Акерману.

Пождім… Як тихо все! Я чую журавлів;

А їх ключа б не вздрів бачніший з соколів.

Я чую, як в траві метелик колихнеться,

Як гадина слизька до зілля доторкнеться.

В тиші сій слухаю так пильно, занімів,

Що з родини б чув гук. Ніхто не одкликнеться!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1830, № 1 (січень), с. 72 – 73, під заголовком «Малороссийский перевод из «Крымских сонетов» Мицкевича. Акерманські степи». Підписано криптонімом: «Ш».

Авторство Боровиковського підтверджується на підставі «Реестра…», де цей твір стоїть під номером 38 (рубрика «Сонеты, Мицк[евич]»).

Подається за першодруком….

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 51 – 52.