Морське серце

Дніпрова Чайка

Раз в морі купалося двоє братів. От старший скупався, на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась в відважному браті: взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводнеє царство.

А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидше йшов рятувати. А старший боїться плисти: «Глибина, дума, згину ще й я з ним укупі!»

– Ой братику милий! Ой братику любий, рятуй! – З сльозами ще раз вирнув хлопець, од жаху волосся рвучи.

– Нехай тебе бог порятує! – несміливо старший сказав, а сам не насмів і зирнути, як брат потопає, – гребеться до берега хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом, нагнала, знесла його в море, втопила.

І меншого брата сховала морськая цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері в пишні коралі, а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце!

І досі є в морі те серце: несміливо, крадучись, плаза, слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має – прозоре. А море гидує тим серцем: на беріг його викидає, а там воно гине без сліду.

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Дзвінок», Львів, 1891, № 13. Подається за виданням: Дніпрова Чайка, Твори, «Дзвін», К., 1919 – 1920.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 151.