22.04.1905 р. До Г. І. Маркевича
| Ст. Шестаковка Ю.-З. ж. д. Одеська лінія 22. IV. 1905 |
Вельмишановний Григорій Іпатійович!
Я дома одпочиваю, слава богу! Оце передивлявся «Гандзю» друковану, і мені сильно не подобається, що коректори поправили моє «це» на «се» і ще дещо, та важко все перелічувать.
Під свіжим враженням «се» прошу Вас замінить на «це». Всі наші актори кажуть «це». Полтавщина і Херсонщина каже «це», а де взяв коректор «се» – не знаю, певно, з галіційських книжок. В посліднім акті «Суєти» дійове лице Наташа в однім місці говоре «позор». Поправте – «осудовисько». І у генерала є слово «позор» і йому поправте – «осудовисько». Я трохи поправив кінець в «Житейськім морі»; якби можна поправить для друку, то добре б було, та, мабуть, не можна…
Пишу комедію на сучасну тему «Воїни і політики», хоч назви сталої ще нема. Якщо тема ця вміститься в «Старе гніздо» (протяг «Суєти»), то буду так і звать. Матеріалу сила, і щодня прибавляється, тільки трудно, сильно трудно. Багато дуже типів, боюся, що не справлюсь. А все ж попробую. Щиро шануючий Вас.
І. Тобілевич
Як іде робота в друкарні? Чи багато набрали V т[ома]?
Примітки
Публікується вперше за автографом, що зберігається в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (2873/1513).
Під свіжим враженням «се» прошу Вас замінить на «це» – Прохання драматурга було виконано. В іншому листі до Г. І. Маркевича цього ж року І. Карпенко-Карий писав:
«Вельмишановний Григорій Іпатійович!
За «це» дякую, що ввели замість «се». «Се» – у нас принаймні не кажуть, не знаю, звідкіля воно взялося. В глаголах замість «ця», звичайно, слід писати «ся»: «прийдеться», «з’явиться». На рукопись не звертайте уваги. Писана вона чоловіком, який не дуже-то держиться правил, а шкварить як попало, аби швидше. Щодо знаків, то їх там скрізь бракує, бо я не маю охоти поправлять і передивлятись переписчиків – ніколи. Ставте знаки всі по-своєму. Я б з радістю переглянув коректуру, та це трудно зробить, бо живу в захолусті, і до мене часто листи не доходять, а часописі одбираю так: 1 іюня, 23 мая, 26 мая, потім разом 24, 28, 30, а потім знову 25, 29, і 31!.., а деякі №№ пропадають.
По-моєму, треба писать: «мабуть», «прийдуть», «каникулах», «увечері», «другим у слід», «розкурює», «забирають», «розказать судді». Взагалі скажу – робіть самі як краще. Там же є з ким і пораятись. Коли яке слово перекручене переписчиком, то напишіть – я зараз дам одповідь.
Хазяйство і другі діла домашні не дають мені писать нової комедії. Дуже жалію, бо вона мала буть сучасною, а пройде ця пора – прохолоне матеріал.
Пишу комедію… «Воїни і політики» – твір з такою назвою до нас не дійшов. Збереглося кілька початкових діалогів комедії «Старе гніздо» («У пристані»), яка мала становити закінчення трилогії – «Суєта», «Житейське море». Подаємо початок «Старого гнізда» з чернетки, що зберігається в архіві родини Тобілевичів.
«Старе гніздо»
Ява І
Карпо, Явдоха, Демид, Василина.
Карпо
Ну, почитаємо, що є нового.
Демид
(заглядає у вікно).
Що це так довго немає з вокзалу?
Карпо
Коли б нічого не привіз, бо що не почта, то нова мука. Скрізь неудачі, мов тяжка рука розгніваного велетня гнітить нас.
Демид
Чим гірше, тим краще.
Карпо
І ти туди ж!
Демид
А що ж робить, куди не поткнись, чуєш одно: чим гірше, тим краще… приходиться вірить… Недаремно ж усі так кажуть.
Карпо
Чого ж це – всі? Перше всього я так не кажу. Всі хотять кращого, а бажають, щоб було гірше, тоді буде краще! Ха-ха-ха! Ні один справжній чоловік цього не зрозуміє. Тільки люди, що навмисне витворили ненатуральні постановки і фанатично себе настренчили, – можуть так говорить. Погане буде погане, тяжке буде тяжким, бридке буде бридким, безчесне буде безчесним! Коли нам голову розіб’ють, наплюють межи очі та ще заставлять платить за наше ж безчестя – тут кращого не буде.
Демид
Буде. Побачуть, що ми не вміємо воювать, що у нас поганий лад, що наш народ темний, що у нас все погано, і буде краще.
Карпо
Все це бачуть і зараз. Акти 12 декабря, 18 февраля свідчать про таке признання. Скрізь погано, правда. Треба бажать, щоб було краще, треба працювать, треба витворить програму, а ми і взятись за це не вміємо, товчемо сире просо в ступі, воно сковзається мимо товкача, а пшона нема. При такій умові каші не навариш».
На цьому рукопис обривається.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 271.