Твори на сучасну тематику
Віктор Беляєв
Новим для творчості письменника було звернення до гостро актуальної проблеми взаємин народу й інтелігенції, проблеми, до якої вже звернулися в своїх творах І. Франко, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, Леся Українка, М. Коцюбинський. А. Кащенко в оповіданні «Мрії й дійсність» (1906) згадує про скликання І Державної думи і царський маніфест 17 жовтня, про страйки, підпал панської економії, говорить про життя селянства:
«…вони були брудні, обідрані… і замордовані важкою працею… Люди ходили, як мухи восени: мляві й похмурі, стративши надію на вільне життя і щасливу долю…»
Герої письменника наполеглизо шукають шляхів до кращого майбутнього, пов’язуючи його з думками про здійснення історичних національних ідеалів. У гостро публіцистичному зіткненні друзів-протагоністів їхні історичні медитації, соціальні пріоритети функціонально спрямовані. Гнат Федорович прагне спиратися на реалії життя, адже «тепер вік практичності»:
«…з часів тієї славної для України, але й тяжкої пори, яку ти згадуєш, колесо життя обернулося вже багато разів. Повернути його назад – то марна праця! Немає на те змоги у людей, як неможливо старому повернути до себе молоді свої літа. Не до козаччини прагне тепер український народ! Ні саме ймення козаків йому вже не любе і прикре, бо так саме кличуть тепер і тих чужих людей, яких присилають в українські села грабувати та мордувати наших земляків! Людей наших вабить тепер до себе вільна праця, розвиток розуму та поступ культури!..»
Його співрозмовник Данило Іванович не йде на поступки на догоду практицизму, поміркованості, компромісів:
«…Коли нас мордують і гноять по тюрмах, то треба… вимагати більшого, ніж ви і ваші газети вимагаєте… Не вірю я тому, що український люд тільки й здатний на те, щоб обробляти землю. Український народ великий і дужий! Він ще зовсім не жив! Усі сучасні кривди і знущання збудять його нарешті. Він прокинеться… Я вірую, що Україна знову буде великою і славною…»
Взаємодоповнення, зближення і злагодження тенденцій і завдань історії і сучасності має забезпечити вимріяну реалізацію народних прагнень-сподівань. Цим обумовлюється постійна, відкрита постановка питання історичної долі України, її народу у найсучасніших творах Адріана Кащенка періоду першої російської революції. Він шукає ті реальні сили, що мають покласти край народному бідуванню, задовольнять соціальні і національні прагнення трудящих, абсолютної більшості народу.
На відміну від письменників консервативної і буржуазно-ліберальної орієнтації А. Кащенко послідовно розкриває прірву, гостроту соціального конфлікту між тими, що «тяжко бідують на цій землі», і тими, що вирішують проблеми – «якого лікеру до кави?» («Дим», 1906). Між тими, хто звик лише проголошувати промови про любов до рідного народу («…ми так любимо свій рідний край, у нас скрізь Малоросія»; «На горе, тепер усе меншає та меншає щирих малоросів! Городянське життя, знаєте, прямо вбиває наші національні окремності. Французька кухня витискає наші малоросійські страви…»), і тими, хто сприяє приходу «нових сил», здатних змінювати обставини, повести народ «до освіти, культури і нового життя» («Щирі малороси», 1906). Відчутний сатиричний струмінь сприяє силі викриття негативного, утвердженню позитивних начал.
Треба підкреслити, що навіть у важкі часи реакції після поразки революції у творах А. Кащенка немає зневіри, безоглядної резигнації. Змальовуючи (з різною, зрозуміло, мірою художньої реалізації конкретних творчих замірів) юнаків з тюремної камери, що «почули радісну звістку про свободу і повірили тому слову», чиї «душі бажали свободи і линули до найвищих ідеалів, а руки прагнули до волі і праці» («За що?», 1906), робітників у цеху, де звертання «Товариші!..» було гаслом до гуртування… промовою… про те, як досягти, щоб… життя стало ліпшим» («Тяжкий гріх»), – прозаїк торкається нових для себе проблемних пластів, прагне поглибити гуманістичну тенденцію української літератури.
Демократичні тенденції (зважаючи й на відчутний вплив концепції «малих діл») виразно виявляються й у комедії «Зоря нового життя» (1907). П’єса, за визначенням автора (лист від 16 жовтня 1906 р.), «єдина з українським напрямком і з сучасного життя», характерна своїм зверненням до нових соціальних типажів, спробою моделювання цілеспрямованої у своїх діях, активної особистості (Баглай, Маруся). Проблема формування такої людини з її прагненнями, участю у соціальних процесах вирішується тут насамперед не шляхом реалістичної типізації, а, сказати б, «ідеологізації», соціальної ідеалізації. Відповідаючи Г. Маркевичу, сам А. Кащенко наголошує такий підхід
«У Баглаї я й не намагався виявити реальний тип, а хотів намалювати щось вище над сучасними реальними типами, бо якби показувати людям тільки те, що є, то вони й не знали б, до чого треба прагнути…» (ВР ІЛ АН УРСР, ф. 25, од. зб. 126).
Про це треба згадати, оскільки саме такий принцип характеротворення стає у творчості А. Кащенка наскрізним, визначає тип, малюнок узагальнення, змалювання героїв історичної прози письменника.
Ширшому спілкуванню з суспільно-науковою громадськістю, діячами російської та української культури сприяв переїзд Адріана Кащенка на роботу до Петербурга. Напередодні від’їзду вік писав: «Думками я все лину до земляків, а доля все більше в’яже мене з бюрократами» (лист від 16 лютого 1908 р. – ВР ІЛ АН УРСР, ф. 25, од. зб. 80). Проте, на щастя, сталося інакше; в листі з нового місця роботи (№ 93) він ділиться з Г. Маркевичем своїми враженнями і новинами:
«…Переїхавши до Петербурга, почуваю себе дуже щасливим. Теж пак: п ять років я не бачив українського кону, не чув рідного слова, а тут зразу й «Громада», і українські вистави, лекції та концерти. Я раптом прилучився до громади…»
А. Кащенко бере активну участь у культурно-громадському житті столиці, зближується, зокрема, з представниками української інтелігенції (насамперед з П. Стебницьким), як: організували (1898) «Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг», що видавало головним чином науково-популярну літературу (хоча саме тут було видано й повний «Кобзар» за редакцією В. Доманицького).
Він налагоджує стосунки з відомими українськими письменниками, листується з Оленою Пчілкою (яка, до речі, схвалила здійснений А. Кащенком переклад з О. Пушкіна – «Казку про рибалку та рибку». Полтава, 1907), з Панасом Мирним – щодо комедії «Зоря нового життя». На жаль, матеріали листування майже не збереглися, оскільки А. Кащенко, «…сподіваючись у себе трусу, знищив багато листів» [з листа Г. Маркевичу після поразки революції 1905 – 1907 рр. – ВР ІЛ АН УРСР, ф. 25, од. зб. 115].
Переборюючи величезні труднощі, розвивається українська журналістика, з являються нові й нові журнали з різними ідейно-естетичними програмами. А. Кащенко прагне активно використовувати цю трибуну. Його твори з являються на сторінках українських журналів, часописів, газет: «Україна», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край» (Полтава, Київ) з додатком до нього «Молода Україна», «Дніпрові хвилі» (Катеринослав), «Зоря» та інші. Ці зв’язки не перервалися, навпаки – зміцніли після переїзду А. Кащенка до нового місця роботи – на будівництво залізниці на Кавказі, до Туапсе – наприкінці 1911 року.