«Червоний привид по таборах…»

Юрій Клен

Червоний привид блукає Європою.

Карл Маркс. З «Комуністичного маніфесту».

Червоний привид по таборах

блукає краєм полонин,

по швабських і тірольських горах

і між баварських луговин.

Не комісари, а майори

всіх на спасенну кличуть путь,

будуючи ті коридори,

що нас додому поведуть.

Пантрують люд совєтські скавти;

мов жниво, в’яжуть у снопи,

саджають пачками на авта.

Щодня чекай! Вночі не спи!

Чому ж у Київ, Крим, Одесу

не ваблять далі гомінкі,

і кидаються під колеса

діди, і діти, і жінки?

Чого тікають у печери,

мов від галер дурні раби,

щоб жити там, як травожери,

в лісах збираючи гриби?

Коли від люду всіх теренів

стрічають опір і протест, –

шлють красномовних Демосфенів,

що присягаються на хрест,

що всіх життя чекає щасне

у неосяжному краю,

де правда-воля вже не згасне,

де в січні все – як у маю,

де все не так, як у Тіролі,

де свині-гуси як бики,

де виноград як бараболя,

а полуниці як сливки…

Загомонів уранці табір,

бо ждуть комісію «на чай»,

яка «у мировом масштабе»

змалює нам наш рідний край.

Ось підкотила лімузина,

і з неї виступив майор,

на людний натовп оком кинув

і взяв одразу тон-мажор.

На ньому ордени, пагони

(як за царя!), усе – як слід.

Він дуже любить макарони

і замовляє вже обід.

Це він потужним даром слова

серця захопить у полон.

Усе він: Цезар, Казанова,

Калігула і Ціцерон.

Скликається загальні збори.

В комісії він голова

і перед натовпом говорить

такі проречисті слова:

«Вас, дітей, що заблукали

в хащі, в дальні нетрі міст,

ми збираємо помалу,

вам будуємо той міст,

яким будете вертати,

заспівавши «Заповіт»,

в степ, де вас країна-мати

вже чекає двадцять літ.

З зачаклованого круга,

де життя – мара і тінь,

чи ж не пориває туга

вас у рідну далечінь?

То шукайте ж ви дороги,

що веде із чужини

на широкі, на розлогі,

на Шевченкові лани!

Не блукайте манівцями,

бо вже вам додому шлях

ми встелили килимами;

квітне він у прапорах,

що палахкотять на вітрі,

мов червоні пломена.

Всіми фарбами палітри

вам засяє далина!

Вас вітатимуть оркестри.

Тут Дніпро, а там Нева.

Та хіба ж не рідні сестри

Україна і Москва?

Їх єднає в цю хвилину

серця спільний ритм і стук;

буде в них душа єдина,

що не знатиме розлук.

Править там великий геній

(скрізь висить його портрет),

і сказав колись Єсенін,

наш олонецький поет:

«Если крикнет рать святая:

Жить иди со мной в раю!

Я скажу: Не надо рая,

дайте родину мою!»

Гляньте, як наш край «пролетів»

у потужну силу зріс,

як щетиною багнетів,

мов ялиць вершками ліс,

переблискує і грає

від священного Кремля

по незрушний мур Китаю

наша «русская земля».

В море влийтеся велике:

в нього з шумом понесуть

воду всі слов’янські ріки,

що ще нарізно течуть.

Вас, лиху, обдерту зграю,

вас, бурлаків і нетяг,

що на чужині чекає?

Шлях циганів і бродяг?

У роки страшні, жорстокі,

в порожнечу мертвих літ

відлунають ваші кроки,

розіб’ються об граніт.

Що ви зорите в тумани,

все ждучи тих кораблів,

що везуть за океани

до чужинних берегів?

Батько Сталін вас вітає!

Вас, як мати немовля,

кличе «родина святая»,

кличе «русская земля»!»

Змовк він і повів очами,

наче колом все обдав,

і в оту округлу раму

натовп весь учаклував:

«В соціалістичнім раї

є ялинка, є кутя.

Вам я розчиняю браму

в розмаринове життя.

Заповняйте лиш анкети:

чим твій пращур торгував?

чи твій батько еполети

за царя носив? чи знав,

хто був Сакко і Ванцетті?

і чи діда трапив шляк?

чи сестра була в балеті?

чи у бабки був пістряк?

чи боровся за совети

кумів наймит, твій свояк?

чи дядьки були «кадеты»?

чи носив ти лапсердак?

чи ти жертвував монети

в пам’ять Рози Люксембург?

як назвати у сонеті

наш колишній Петербург?

що робить, щоб карапети

знали, де зимує рак?

вміститься в ядро комети

міжпланетний концентрак?

хто готує у секреті

(чи горила, чи макак?)

революцію на Креті?

може пропаганди брак?

як задмухати в кларнети,

щоб розтрясся Зодіак

і змішати силуети

у всесвітній кавардак?

як зробити, щоб сервети

в нас були й щоб добрий смак

прищепили нам естети,

щоб совєтський молодняк

не псував усі клозети,

щоб із кадрів посіпак

повиходили кадети,

щоб були зі злодіяк

і жандарми, і корнети,

які носять порттабак,

і совєтські баронети,

щоб ввійшов у моду фрак?

де набрати нам лямети

(бо маршалів – як собак)?

в кого є які кебети?

хто розводить пастернак?

а хто пише тріолети?

хто з вас думає і як

потрощити цю планету?

хто з вас піп, а хто батрак?»

Як Самсонова Даліла,

що лягала горілиць,

в душу лізе він без мила

і бадає таємниць.

І питає ще: «Чи згода?

Їдемо на курултай,

що єднає всі народи

від Уралу по Алтай?

Тут роки страшні й жорстокі

і пощерблений тридент,

там – зійшла «зоря востока»,

що освітить континент».

Всі немов би скам’яніли.

Не слова, а чистий мед.

Та крізь натовп преться сміло

чолов’яга наперед

у жакеті, що від тети,

у полатаних штанах,

у підтоптанім кашкеті,

у подертих постолах.

Глянув я на чолов’ягу

з подивом: бродяга цей,

то ж був той козак-нетяга,

чичероне мій Еней.

Загорілий, сіроокий,

битий вітром, наче глід,

став зухвало – руки в боки –

і дає вже відповіт:

«Це вам роки страшні, жорстокі.

Вам Стенька Разін і Єрмак.

А нам – поля й степи широкі,

і у полях рожевий мак.

Вам – комсомолки: личко в пудрі

і «папіроска» у зубах;

а нам колись філософ мудрий

накреслив свій мандрівний шлях.

Вам завірюшна ніч – відрада.

Не тішить вас гарячий день.

А нас Сковорода провадить

у «Сад божественних пісень».

Палаци вам, а нам – левади.

Вам скутий кригою Сибір,

страшні пиятики й бравади.

А нам – надгорній спокій зір.

Кохайтеся в татарській волі,

в розпусті лютої орди.

А ми підем шукати долі

зі співом: «Господи, гряди!»

Вам обшири, що кров’ю змиті,

а нам – розмаяні жита,

простір безсмертної блакиті

і сонця повінь золота.

Вам зрадницькі і темні змови

і самозванці-штукарі,

Отреп’єви і Пугачови,

що повиходили в царі.

А нам Данилова корона,

протоптаний варягом слід,

і Ярославові закони,

і Мономахів заповіт.

Вам хвиля намулу і бруду

приблуду винесла, який,

кавказьку давши вам полуду,

сів задом на престол святий.

А ми воліли закопати

гетьманську булаву й бунчук,

аніж безславно їх віддати

комусь до розбишацьких рук.

Солдатська пісня вам весела

і аракчеєвський режим,

потьомкінські атрапні села

і мертвий міф про третій Рим.

А ми в пісні вкладаєм тугу

за вербами, які шумлять,

викохуючи ту потугу,

в якій повстане наша рать.

Опричники царя Івана,

що кермували іспокон,

невільничі вам каравани

женуть у дальній Усевлон.

Вам дикий дух прадавніх ханів

і каторжний, харпацький рай,

якого вигадав Стаханів,

і мур, яким обдавсь Китай.

А нам неїжджені дороги,

повільний темп, бо драбиняк

воли нам тягнуть круторогі,

які бредуть собі сяк-так.

То якось до святинь далеких

доїдемо або дійдем.

Рим, Царгород, Париж та Мекка,

що владно ваблять нас, – не Кремль.

І нам, паломникам на захід,

затрублять сурми золоті,

що князем славу рокотаху,

коли ми станем на меті».

Не чекав такої я промови

від нетяги-пустуна,

бо не сподівався того слова

від Енея-жартуна.

Ще додав він: «Істину священну

проголошував Христос,

і за правду, щиро ізреченну,

радо я піду на стос».

Оплески ту річ його вітали,

а майор сердито встав,

з гордим виглядом Сарданапала

крок до авта спрямував.

Згас, мов лампа, в серці хитрий замір,

він до лімузини сів,

а навколо знявся свист і гамір,

і розлігся спів.

Та мотором лють загуркотала.

Рушив він – із пліч гора,

і ще довго, ніби дзвін метала,

вслід лунало: «»

Примітки

Если крикнет рать святая – з поезії «Гой ты, Русь, моя родная…» (1914 р.) російського поета (1895 – 1925).

воду всі слов’янські ріки – натяк на відомі рядки з поезії О. Пушкіна «» (1831 р.)

Славянские ль ручьи сольются в русском море?

Оно ль иссякнет? вот вопрос.

хто був Сакко і Ванцетті – трьох чоловік у США, страчені в 1927 р. В СРСР були проголошені комуністичними святими, борцями за «ідеали».

кадеты – скорочення від «» (російська політична партія, знищена більшовиками).

чи носив ти лапсердак – тобто чи ти не єврей. Небезпечне на той час запитання!

Люксембург Роза (1871 – 1919) – , в СРСР вважалась комуністичною святою.

Стенька Разін – Селянської війни 1670 — 1671 років у Московському царстві, в СРСР вважався національним героєм.

Єрмак – , ватажок походу на Сибірське ханство у 1580-х роках, в СРСР вважався національним героєм.

Отреп’єв Григорій († 1606 р.) – , що став московським царем під іменем Дмитра, сина Івана Грозного.

Пугачов Омелян (1742 – 1775) – селянської війни в Російській імперії у 1773–1775 рр., видавав себе за покійного імператора Петра 3-го (але імператором не був, тут Ю. К. гіперболізує).

Данилова корона – в 1253 р. волинський князь Данило Романович як король.

Ярославові закони – , кодекс законів 11 – 12 ст., найдавніша частина якого, мабуть, належить Ярославу Мудрому.

Мономахів заповіт – власне, «», складене бл. 1109 р. і вписане у Лаврентіївський літопис.

приблуду винесла – тобто товариша (1879 – 1953).

аракчеєвський режим – за імператора Олександра 1-го, у 1815 – 1825 рр., граф (1769 – 1834) був у великій силі, фактично керував державою.

потьомкінські атрапні села – під час поїздки імператриці Катерини 2-ї до Криму в 1787 р. правитель південної України Г. О. Потьомкін наказав будувати (де будинки мали тільки одну стіну, звернену в бік, де їхатиме начальства), щоб зробити враження процвітаючої країни.

міф про третій Рим – , сформульована в 1523 – 1524 рр. у посланнях псковського ченця Філофея до великого князя Василя 3-го.

Опричники царя Івана – діячі , запровадженого в 1564 р. царем Іваном 4-м. Опричнина виявилась не здатною ні до чого, окрім страт «ворогів народу», і була ліквідована самим царем у 1572 р.

Усевлон (Управление северных лагерей особого назначения) – одна із назв в СРСР.

Стаханів () Олексій (1906 – 1977) – комуністичний святий в СРСР, який буцімто перевиконував норми видобутку вугілля.

князем славу рокотаху – вираз зі «Слова о полку Ігоревім».

Сарданапал (, 7 ст. до н. е.) – цар Ассирії, переносно – жорстокий правитель, тиран.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 266 – 274.