Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Досвітні симфонії

Микола Хвильовий

1

Аз єсмь робітник…

Моя буденна блюза – що погляди сині коханки

…вмить помутніли від шторму

…в поглядах синіх коханки

стогнуть пороги

…в поглядах синіх коханки

в муках рожеві дороги.

Стрілець – той знає смак,

коли запахне перший вистріл

А ти весна,

ти затрояндила в повітрі млистім?

А то здивовано тополі

зашестять і

змовкнуть

А там, вгорі

неясно зашумує.

І от белькочуть над головою журавлі…

Ой, журавлі!..

А то з повітрям ніс веде переговори

І баско б’ється в грунт моя жага,

бо з кобилиці ллється сонце.

Я бачив ніжки під кущем

…бунтарка – кров: експрес на волі

Прохав і плазував –

іще! іще!

А обрій розплескав солодкий стогін.

Ах, я не зрівняю пахощі своєї блюзи –

ані з поглядом синім коханки,

ані з смаком першого вистріла,

ані з мукою в тих журавлях.

Моя блюза пахне –

вугіллям

… до гавані летіла хвиля

– віялом – а там розбилась

і потонула над морем.

Коли це було?

– Ат!

То – пахне моя блюза –

вугіллям.

Моя буденна блюза – і погляди сині коханки,

шо вмить помутніли від шторму

…в поглядах синіх коханки

стогнуть пороги

…в поглядах синіх коханки

в муках рожеві дороги.

2

Зачорніло на путі,

а на серці синій смак.

Там на плесах за горами,

за горами на узліссі

задрімала осінь.

… А ми –

до брами йшли

з посьолку

… чи християни у катакомби?

… Середньовіччя сниться…

А там –

вже підіймався вгору гомін

і вже гуде, гуде і розсипається залізо

– до неба ліземо в задумі.

В списах… чи може над списами?.,

круки заснули… стережуть.

А далі простір, фіолети,

А далі – далі трап

і води – води розплескались –

блакитного цебра.

3

Сонце! Засмійся у мій кошик!

Полоскочи моє блискуче долото,

як я замріяну далеку далину,

Полоскочи і їх (а з ними й я!)

оті поеми героїчні,

що викликають до чола віки-епохи…

Сонце! Я такий романтик, як і ти,

і до мойого серця

завжди нового

свіжого, свіжого, наче липовий цвіт

босоніжки-феї – золото ліризму

під жаги зідхання

з криком!

з криком!

упадуть!

Сонце! Ох, ти, сонце моє!..

А все ж таки і ти захмарилось.

– Думаєш?

…Замислилося сонце…

Крізь повінь хмар, в глибині вод

замислилося сонце.

…Розтаборилась тінь

…Яка глибінь! Яка глибінь,

коли замислюється сонце.

4

Аякс… Аякс…

Син чоловічий у стихії,

в гармонізації природи

Син чоловічий йде!

За кроком крок –

іде!

І сниться йому море

І сниться йому шторм.

А він такий похмурий…

Але він все поборе!

Але він все поборе!

Аякс… Аякс…

Під дзвони криці

і мислі-птиці

– понеслися.

…А із землі – піднявся гул…

Куди цей гук? Куди цей гул

великого із велетенських князя?

Я зачарований стояв –

симфонія досвітня – почалася.


Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1982 р., т. 3, с. 317 – 320.