Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

7. Остання шана патріоту

Микола Лазорський

І ще раз загриміли залізні засуви, й широко відчинилися ворота понурого палацу. І ще раз заметушилася велика обслуга, навшпиньки ходила по всіх широких світлицях, умебльованих старовинними меблями. Господиня, хвала Богу, вгамувалася, але вуста її були міцно стулені, й говорила мало, занадто мало. Більш молилася в тій церкві, що була при палаці. Були при ній все ті ж іммортелі – прекрасні статс-дами королівського Версалю, й знов зажили ніжної ласки обидві сестри забитого рицаря-графа, і знов стали збиратися усі до вечері.

Несподівано приїхала депутація від самого зажуреного французького короля Луї XV. Привезла вона від того короля листа, а з ним водночас і ті краплини благодатної роси-утіхи, що нею так гойно відсвіжив невтішну вдову король-лицар. Князь Торсієр, голова королівських депутатів, стукнув палицею-палашем у двері мовчазного палацу графів Орлик-Дентевіль. Шевальє біля палацу низько вклонився, засурмив у сурму й владно спитав:

– Кого ясний пан хоче бачити тут?

– Графиню Єлену Орлик-Лебрен-Дентевіль, – була коротка відповідь.

– Пощо хочете турбувати її спокій?

– Слава Христу! Ми привезли королівського листа та ще привели бойового коня рицаря графа Орлика-Дентевіль, лейтенанта-генерала його величності армії, кавалера Святого Луї.

Через хвилину було піднято моста, й невелика кавалькада комонників вступила на подвір’я палацу. У великій залі депутатів зустріла сама графиня – господиня замку, вся в жалобі. До неї підступив князь Торсієр, низько вклонився й розгорнув папера. То був лист короля Луї XV до родовитої пані Орлик-Дентевіль, тої пані, що так недавно трагічно втратила свого мужа, вбитого під Мінденом.

Князь урочисто читав:

– «Мадам! Я втратив одного з найкращих шляхетних рицарів, сміливого воїна французької армії та уславленого генерала, ім’я якого живе й житиме віки в анналах нашої армії. Ваш, мадам, смуток можу принаймні втихомирити щиро правдивими словами: генерал Григор Орлик-Дентевіль помер як правдивий рицар на полі бою! Весь Версаль, а з ним і весь французький народ у великій журбі молиться за спокій душі усопшого!

Король Франції Луї XV».

Знов засурмила сурма, і прапор фамілії Орлик-Дентевіль та прапор прекрасної Франції того ранку було схилено додолу на знак великої скорботи.

Пізніш, уже по обіді, пан Довгополий сидів у своєму кабінеті без будь-яких розмов. Цього дня був трохи кволий і остаточно збирався їхати в Гетьманщину. В кутку на низенькій канапі гірко плакав молодий Пилип Штейнфліт.

– Не китайкою покрили тіло безсмертного козака-патріота, – казав сумовито, – а національним прапором все ж чужої йому Франції…

– Так, помер на чужині, помер за чужі нам інтереси! – з тугою озвався пан Довгополий. – Така його доля… Пам’ять нашого генерала Григора Орлика дорога всій Україні, всьому народу. І чого не діждався наш полум’яний патріот, доробимо ми, доробить і наступне покоління. Не журись, юначе… Наросте нове молоде покоління, беручке й гонорове! Прийде нова, грізна сила, прийдуть ті, що заступлять нас, найдуться ті орли-патріоти, що підуть пробоєм проти чужинця-москаля в остаточному змагу.


Примітки

Подається за виданням: Лазорський М. Патріот. – К.: Україна, 1992 р., с. 259 – 261.