Князь Роман Сангушко

Тимко Падура

Ой, затерлись ті сліди,

Ой, прольялись ті води,

Кудою князь Орду гнав,

Де коники напував.

З давньої пісні о Яремі кн. Вишньовецькім.

1

Ніч була темна, вітер з нив широких

З листям в долини котив чорні хмари.

А місяць часом з-під небес високих

Лічив над Богом сидящі татари.

Луни далеко в гори мандрували.

Бо при курищах співали поганці:

Але хто скаже, які сльози льяли

Взяті в неволю з християнів бранці!

З Винниці міста, що колись багате

По сплавах замки ставило в пригоді.

Що так на горах як вінець розп’яте

Цвіло садами, цвіло і в народі.

Зробила пущу Орда бісурманів,

Кров тепла льялась за клубами диму,

А всі дівчата для мурзів і ханів

По Чорнім шляху погнали до Криму.

Був тогді Роман в Житомирі місті,

Там судив справу княгині з Острога:

Скоро дочувся о тій страшній вісті

І о нещастях народа з-над Бога,

Схопив за шаблю, буркою накрився,

Скричав, а сотні на конях зродилось.

Сам перед ними як вітер пустився,

За ними небо туманом закрилось.

Я вам не скажу, по якому полі

Вороний коник ніс князя Романа;

Я вам не скажу, якої недолі

Дізнали горди з Перекопу хана.

Стань в роздорожі степу Обідного,

Там тя могили до себе запросят,

Але вже костей не знайдеш з нікого,

Тільки на гробах ворони голосят.

І з тих вже прахи вітер розвіває,

Що тут губили татарів племіння,

Тільки їх діла іще нам співає

На Україні шосте покоління.

2

Лицарів пам’ять з віками не гине,

Світит як сонце від свойого рана;

Скажи нам, скажи, о місто Люблине,

Як в твої брами приймав-єсь Романа.

Молодий Август престол засідає,

Великим ділом начав ся журити:

Бо на ту пам’ять, що свій рід кінчає,

Хотів би Литву з Польщою злучити.

За ним багаті панята стояли,

При нім засіли кругом сенатари,

А на колінах Польщі присягали

Князі з Поморя, з Волох господарі.

Сонце за гори мало западати,

А вечір тихо сідав на долину;

Чекай, о сонце! будеш оглядати

Велику славу і Польщі годину.

Що ж то за лицар на білому коні,

Грудь єму ціла желізом покрита,

На чорній тарчі литовські Погоні,

А на колпаці з білих перів кита?

Бистрі як сокіл, молоді як квітн.

Которих ворог прокляв, атамани

При його боках. України діти.

Вели в оковах перекопські хани.

Молодий Август, як тільки дізнався,

Що більше в Польщі не буде татара,

Сльозами щастя по лиці зальявся

І тії слова сказав до лицаря:

«Князю з Любартів, Сангушку Романе!

Великодушний лицарю від роду!

Стане ж нам дяки, скарбів же нам стане

За твою Польщі зроблену пригоду?!

Під Обертином зелена дуброва,

Там орел з врага остатки розносит,

А за померлим Іваном з Тарнова

Народ в двох морях жалібно голосит.

Бодай би іще немилі нам гості

Рівного щастя від тебе дізнали,

Бодай би колись і на твої кості

Такії сльози від народу спали!»

Так-то бувало перед давні літа,

Коли Ягеллів рідня пановала;

Мав народ мужів, мужі честь у світа,

А Польща силу і багатства мала!…

Антонини на Волині. 1827.

Примітки Т. Падури

Роман Сангушко, князь на Коширі (на Волини), гетман пільний литовський, походив з пануючого в Литві роду Ольгерда, був одним з найзнаменитших войовників польських XVI віку: відзначився особливо в війні против Москви в 1567 р. В р. 1568 з малою горсткою здобув сильно укріплений замок Улу. Умер р. 1571 маючи 34 літ. Єго брат Дмитро, староста черкаський і канівський, славний з пірвання княжни Галишки Острогської, за те засуджений королем на смерть та убитий воєводою Мартином Зборовським в місті Лисій-Горі в Чехії.

над Богом – на широких диких полях над рікою Богом кочували колись татарські орди.

Винниця – Місто повітове в Подільській губернії, мало колись два оборонні замки: оден на старім місті при ріці Богу, другий на єго острові.

під Обертином – Волоський воєвода Петрило впав на Покуття, попалив деякі містечка і села, але гетман коронний Іван Тарновський з малим військом побив єго далеко більшу силу під Обертином 1531 р.

Примітки Ю. Романчука

Сей вірш поданий тут з видання Яблонського (1842), тілько ж заголовок єсть там: «Князь Роман Сангушко, староста винницький і житомирський, 1565 года».

Видання варшавське (1844) і львівське Вільда (1874) мають текст значно відмінний.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 416 – 418.