Одна ніч

Клим Поліщук

Загасло сонце десь в глухій безодні,

Озлоблено заклацав кулемет.

Стривожено завили пси голодні,

І вартовий оглянув свій багнет.

Молочна мгла посунула з півночі.

Замислено спинилося чуття.

Вечірня тінь пливла в обійми ночі.

Нестримна біль в’їдалася в життя.

Повільно десь вмирали денні шуми.

Несмілий хтось дивився на зірки.

Скупий мудрець лічив самотні думи,

І ворожив на лініях руки.

Я сам не свій. – Розділений на двоє,

Сховав кудись нестриману печаль.

Я сам – не сам, я чую, нас є двоє,

Що люблять звук пісень і гостру сталь.

За містом десь чекають нас дороги,

У місті жде червона хоругов. –

І як пройти накази й застороги,

І як не лить невинну людську кров?…

Топчу на глум свої криштальні сльози,

Даю себе напруженню змагань,

Кричу собі страшні погрози,

І кличу ніч-мару на смертну брань…

І враз погас, зітлів погарь останній,

Розпачливо завив розбитий дзвін

І, як мотив мінорно-погребальний,

З’явився гнів на тлі камінних стін…

Спинивсь момент напруження й чекання.

Здавалося, жахнулась ніч мене.

Почулося, що бризне десь ридання

І боротьби зла чаша промине…

Але з низин повстала ніч до бою.

Схрестилися її й мої мечі.

Та я не міг боротися з тугою

Що вигуком розносили сичі…

…Не витримав я пестощів кривавих…

Скоривсь всьому… На землю ліг…

Лежав і відчував похід комет яскравих

І бачив сонячний могутньо-вічний біг…

1919 р. 18 III. Київ.

Примітки

Подається за виданням: Поліщук К. Звуколірність. – Станіслав-Коломия: Бистриця, 1921 р., с. 57 – 8.