1

Степан Руданський

Так-то було на Вкраїні

Давньою порою…

Над дорогою могила

Заросла травою;

На могилі хрест високий

Набік похилився,

Під хрестом, як голуб сивий,

Дід старий молився.

Свита в поросі біліє,

Поясок із лика,

Через плечі подорожня

Торба невелика.

Він із Криму утікає

Від орди лихої.

Ізнеміг – і в бога просить

Помочі святої:

«Вивів ти мене з неволі

Сильною рукою,

Не карай же на чужині

Смертію лихою.

Як умру я на чужині,

Хто мя поховає?

Хіба ворон чорнокрилий

Тіло общипає!..

Як умру я на чужині,

Хто буде молитись?

Чим буде душа голодна

По смерті живитись?

Запровадь мене додому,

Меж мою родину:

Там без жалю і без скарги

Білий світ покину.

Там мої холодні очі

По смерті закриють,

І бездушне моє тіло

В тихий гріб зариють.

І хоч раз на рік за душу

Грішную згадають

І на гріб мій попоїсти

Старців поскликають.

Боже вічний! Боже дивний!

Боже, дай мні силу

Повернутись, повидати

Родиноньку милу».

І забив він три поклони,

І перехрестився.

І в далекую дорогу

Знов іти пустився.

Всюди тихо, всюди ясно,

Вітерок лиш віє,

Іздалека край дороги

Чорний ліс синіє.