5

Степан Руданський

В кінці поля є тополя,

Могила під нею;

Там присипали Івася

Сирою землею.

На високії тополі

Чорний ворон кряче.

Над могилою сирою

Ганнусенька плаче:

«Не світи так, сонце, ясно

З крутенького неба,

Заховайся в чорні хмари,

Мні тебе не треба…

Ой не війте, вітри буйні,

Дощу не зганяйте!

Слізоньками ту могилу

Поросити дайте!

Може, слізка пробереться

По землі сирії,

Пробереться і западе

В груди молодії!

І заб’ється його серце,

Як билось недавно!..

Може, він ще спогадає

За дівчину Ганну!..»

«Ой Ганнусю, моя мила!

Не плач надо мною:

І в могилі моє серце

Б’ється за тобою!..

Йди, миленька, в луг зелений,

Йди, моя Ганнусю:

Взавтра рівно по полудні

До тебе явлюся!..

І з полудня до півночі

Будеш ти мні мила;

Від півночі до полудня –

Темная могила…»